Як повідомлялося, в Одесі, по вулиці Катериненській, на будинку № 2, відкрито меморіальну дошку, присвячену композиторові Максу Кюссу.
Пропонуємо читачам «ОВ» нарис письменника Володимира Гараніна про цю напівзабуту творчу особистість.
У моїй свідомості міцно засіла думка, що вальс «Амурські хвилі» був створений на Далекому Сході в російськояпонську війну. Повірити в це було не так вже й важко. Адже в самій назві вальсу закладено його далекосхідну приналежність, а що він створений давно – у цьому я нітрохи не сумнівався, бо мій дід, учасник російськояпонської війни, частенько його наспівував.
І ось мені до рук потрапила напівзотліла від часу особиста справа Макса Авелійовича Кюсса. З непередаваним хвилюванням я доторкнувся до неї, й мені відкрилася цікава творча доля чудового композитора…
Життя його було нелегким. Народився 1874 року в Одесі, у робітничій сім’ї. У шістнадцятирічному віці почав брати уроки музики. Але невдовзі заняття довелося припинити, бо батько неспроможний був за них платити. Однак захоплення музикою було сильним, і сімнадцятирічний Макс вступає на військову службу, де його призначають вихованцем до музичної команди.
«Там я самостійно вивчився грати на кларнеті, – писав Кюсс, – і через кілька місяців почав грати у духовому оркестрі як підручний соліст.
Але допитливого, жадібного до знань юнака не вдовольняє казенна атмосфера, яка панувала серед музикантів військового оркестру, і він іде звідти геть. Знову непевність, знову гіркі міркування про заробіток, про шматок хліба. І все ж таки, попри матеріальні труднощі, Кюсс вирішує вступити до музичного училища.
Нарешті втілюється в життя його мрія. Він окрилений надіями, багато працює, пробує писати музику. Але жорстока дійсність знову змінює його долю. З прикрим серцем Макс Авелійович згодом напише: «Мені довелося облишити заняття, бо надзвичайна бідність моїх батьків змусила мене піти працювати до приватних оркестрів, щоб прогодувати себе та підтримати батьків…»
Сподіваючись заощадити трохи грошей, Кюсс вдається до спроби вирватися зі злиднів і влаштовується учнем до бляхаря, але й цей шлях не дав бажаних результатів. Постійні митарства, недоїдання, нестатки накладають відбиток на його характер. Кюсс стає неприязним, дратівливим, що згодом завдало йому чимало прикрощів. І все ж таки тяжкі життєві перипетії не зломили дух обдарованого юнака. Поступово до нього приходить творча впевненість, він стає досвідченим музикантом.
У 1893 році Кюсс пише свою першу композицію «Мрії любові». Важко сказати, чи запозичив автор назву у великого Ф. Ліста, чи це був простий збіг, але твір мав самостійний характер. Перший твір і перший успіх! Вальс «Мрії любові» став популярним. Його часто виконували в парках та скверах Одеси. Успіх окриляє музиканта, увесь вільний час він віддає складанню музики, мріє написати твір, який одразу б здобув визнання.
Понад десять років Кюсс диригує в різних оркестрах міста, але робота не дає йому повного задоволення. Постійна бідність сковує творчі можливості. Музикант хоче знайти таку роботу, яка забезпечила б його матеріально, давши можливість цілком віддатися музиці. 1903 року Кюсс вступає до 11го СхідноСибірського стрілецького імператорського полку вільнонайманим капельмейстером і служить там до 1914 року. Цей період творчої зрілості, очевидно, був цікавим та значним у житті музиканта, але факти дуже скупі. Відомо лише, що 1908 року Кюсс написав марш свого полку. Цей марш мав успіх.
Одержувана на службі платня дала композиторові змогу опублікувати кілька своїх творів, зокрема й вальс «Розбите життя».
На жаль, в автобіографії, написаній 1934 року при вступі на роботу до одеської міліції капельмейстером, Кюсс не згадує про дату написання вальсу «Амурські хвилі». Він дає точну дату написання своєї першої композиції «Мрії любові» й далі пише «…на сьогоднішній день я маю близько трьохсот композицій».
Зіставляючи деякі біографічні дані, можна припустити, що вальс «Амурські хвилі» Кюсс написав у 1905 – 1907 роках, а опублікував у 1907 – 1909 роках у Владивостоці. Видав він його, як і деякі інші свої твори, власним коштом. Про це свідчить напис на обкладинці: «Власність автора». На обкладинці ліворуч вгорі портрет молодої гарної жінки. Праворуч – напис: «Присвячується Вірі Яківні Кириленко». В.Я. Кириленко – відома громадська діячка періоду російськояпонської війни. Вона була членом правління владивостоцького «Товариства повсюдної допомоги потерпілим на війні нижнім чинам та їхнім сім’ям».
Немає сумніву в тому, що Кюсс намагався знайти видавця для своїх творів, але не міг, бо видавці були зацікавлені, насамперед, у прибутках. Друкувати ж маловідомого композитора – справа ризикована.
Примітно, що на обкладинці вальсу є рекламний напис: «Колосальний успіх!!!» Автор не помилився: вальс не забутий і тепер, понад сто років згодом!
У 1915 році Кюсс служить капельмейстером оркестру 5ї Донської козацької дивізії, потім на такій же посаді – в окремому батальйоні «Георгіївські кавалери». Чому композитор перевівся зі СхідноСибірського полку, у біографії не зазначено.
Після Жовтневої революції – Кюсс у Червоній Армії. Він диригує військовими оркестрами. Наприкінці 1920 року він знову в рідній Одесі, продовжує службу у 33й стрілецькій бригаді воєнізованої варти. А через два роки його переводять до Харкова, де він керує оркестром Червоних старшин, потім переїжджає до Москви, вступає там на роботу до 1го Московського конвойного полку. Можливо, у Москві композитор і вирішує: потрібно десь осісти, та й нездоров'я вже дається взнаки. Остання посада, яку Кюсс обіймав, – це командир музичного взводу. Важко сказати, чи повернувся б композитор до рідного міста, якби не прикрий випадок. Одного з морозних січневих днів 1934 року він посковзнувся, впав на зледенілий тротуар і дуже вдарив руку. Минали дні, тижні, а пухлина не проходила. Лікарі порадили йому лікуватися гряззю одеських лиманів. У липні Кюсс приїхав до Одеси і влаштувався на завод ім. Жовтневої революції, де керував невеличким музичним гуртком. У вересні 1934 року Кюсс оформляється капельмейстером до 4го Одеського загону відомчої робітничоселянської міліції.
Був він завжди підтягнутим, любив військову форму, з гордістю носив кашкет із зірочкою. На цій посаді він прослужив два з лишком роки. У травні 1937 року він подав рапорт, у якому писав: «Через мою тяжку хворобу прошу мене звільнити зі служби, бо я грати не можу».
Про останні роки життя Кюсса відомо дуже мало. І хоча Одеський обласний музей історії органів внутрішніх справ розшукав свого часу понад десять чоловік, які знали композитора у передвоєнні роки, їх відомості не вносять істотних доповнень до його біографії. Усі вони зводяться до того, що Кюсс жив сам, у невеличкий кімнатці по вулиці Карла Маркса, 2 (нині Катериненська). Був він людиною нетовариською, замкненою. Відомо, що, будучи на пенсії, він далі займався музикою, часто награвав то на скрипці, то на трубі якісь мелодії. Усе це й послугувало приводом для сусідів за комунальною квартирою вважати його дивакуватим, химерним чоловіком…
Наприкінці 1941 року гітлерівські окупанти вели по Пушкінській велику групу людей. Серед них був Кюсс. Замислений, без головного убору, з високо піднятою, мовби покритою снігом, головою…
Після цього його ніколи ніхто більше не бачив.
