Хочу розповісти історію двох поколінь котовського «біг бена». Перший наш годинник був змонтований та встановлений на перехресті вулиць СтарогоБорисова, проспект Котовського на початку 80х років. Ініціатором встановлення годинника, які циферблатами дивляться на всі боки міста, був директор Котовського районного вузла зв’язку Леонід Анатолійович Гнатюк. Місце його встановлення також було обрано дуже вдало. Адже відомо, що всі дороги ведуть до Рима, а в Котовську – до залізничного вокзалу.
Згадую, як будучи ще школярем, а потім студентом, частенько звіряв за цим годинником і свій ритм життя. А як було зручно, ідучи на поїзд, подивитися на годинник, щоб зорієнтуватися: чи не спізнюємося?! Пізніше, мені, як молодому інженерові, що прийшов на роботу до районного вузла зв’язку, довелося довідатися, як влаштований цей годинник і познайомитися із чудовими людьми, які його обслуговували. На той час це був дорогий механізм, що поєднував у собі механічну та електричну частину. Механізми годинника встановили на циферблатах зі скла. Циферблати та механізм годинника від вологи та пилу захищали металеві рами зі склом товщиною 5 мм. «Серцем» годинникової системи був точний механічний годинник з мінімальною межею регулювання – одна секунда. Уся система керування розміщувалася у приміщенні із цілодобовим черговим персоналом. Від системи керування до годинника проклали два кабелі живлення та керування кроковими електромоторами. Відповідав за точність ходу та ремонт начальник цеху міжміському зв’язку Руслан Дмитрович Шахрай. Встановлення часу провадилося двічі на добу при прийманні зміни черговими електромеханіками.
За тридцять років служби траплялося всіляке. Виходили з ладу крокові двигуни, ламалися шестерні механізмів, після електрифікації залізниці «блукаючі струми» призвели до електричної корозії оболонки кабелю керування. Але найприкріше було змінювати скло, розбите просто так, здуру, деякими місцевими маргіналами. Однак, найсерйознішим ворогом для годинника став, як це не дивно, …сам час.
Розвал великої країни, згортання виробництва, ліквідація підприємств призвели до повної відсутності запасних частин для ремонту. Поступово доводилося зупиняти механізми, що відпрацювали свій ресурс, що дають занадто неточний хід.
У 2010 році, як нам тоді здавалося, годинник зупинився назавжди. Із пропозицією монтажу нового електронного годинника до Олександра Олексійовича Коваля, тодішнього керівника нашого підприємства, звернувся начальник дільниці експлуатації станційних споруд Сергій Олександрович Яковлєв. Він розробив та запропонував схему на світлодіодах. Для здешевлення проекту використали годинник китайського виробництва. На один лише годинник необхідно було купити 600 світлодіодів діаметром від 8 до 10 мм.
Фінансову сторону проекту вирішив Олександр Олексійович Коваль. Світлодіоди купували в Миколаєві та Одесі, тому що на одному радіоринку просто не було такої кількості – 1800 штук.
На монтаж схеми, перевірку працездатності було витрачено близько двох місяців. Деякі вузли доводилося розробляти буквально на ходу, як кажуть, «на коліні». Тут на повну силу проявилася винахідливість Костянтина Філодорова.
Годинник був зібраний і знову запущений як подарунок до 125річчя міста Котовська.
З великою повагою хочу назвати прізвища наших земляків, тих скромних трудівників, хто здійснив монтаж – це електромеханіки К.А. Філодоров, В.М. Ряже, В.Н. Добровольський, І.С. Цуркан. Циферблати пофарбував начальник транспортної дільниці В.І. Бояджи. І на сьогоднішній день ці порядні люди продовжують безкоштовно обслуговувати міський годинник, не вимагаючи нічого натомість, адже в кожного з них є своя професійна гордість, гордість за своє дітище, гордість за наше улюблене місто!
