Відчуваючи насолоду від польоту…

Впевнений, що і у свій день народження, 5 лютого, наша ювілярка прийде на центральний стадіон в Ізмаїлі. Адже стадіон для Тетяни Іванівни Мардашової, заслуженої тренерки України з легкої атлетики, почесної громадянинки міста, – навіть не місце роботи. Точніше буде сказати, життєве середовище.

Вшановуючи відомого тренера, будь­яку творчу особистість, як правило, наголошують на найкращому творі автора, пікові його творчості. У нашому разі це, звісно ж, Галина Чистякова, володарка світового досягнення зі стрибків у довжину (7 м 52 см)! Тандем талановитої дівчинки із провінції і не менш талановитої тренерки. Подумати тільки, у наш динамічний час із його калейдоскопом спортивних авторитетів непохитно стоїть світовий рекорд Галі (1988 рік, Ленінград, легкоатлетичний турнір пам'яті братів Знаменських, на якому за всю історію гран­прі з українських атлетів здобував лише Сергій Бубка). Хтось тоді казав: пощастило, мовляв, тренерові. Але успіх, як відомо, супроводжує найсильніших.

Коментуючи одну із представлених фотографій, на якій Чистякова із тренеркою та дочкою, майбутньою чемпіонкою Словаччини в потрійному стрибку (теж починала у Тетяни Іванівни), багато років тому автор зробив позначки: «Від вік­енду до світових рекордів» і «Разом на відпочинку, разом на тренуваннях». Непоганий приклад психологічної сумісності педагога та учениці, чи не так?

Пізніше зійшла зірка Олени Говорової (на знімку вона «ділиться» із тренером своєю «бронзою» на Олімпіаді в Сіднеї), застрибала на міжнародному рівні Тетяна Обухова… Тренерське «везіння», за яким стоїть багаторічна повсякденна праця і творчі пошуки, тривало. Триває й сьогодні. Тетяна Іванівна готує чемпіонів знову і знову. Нещодавно «подарувала» Андрія Станчева, перспективного стрибуна (потрійний стрибок – 15 м 30 см), включеного до збірної юніорів країни.

А у тренера вже «у роботі» обдаровані малята. Тож «фабрика зірок» в Ізмаїлі працює. Т.І. Мардашова залишається чинним заслуженим тренером. Мабуть, у цьому її феномен. Шкода, звичайно, що вихованці їдуть до Одеси й далі, але, з іншого боку, це нормальний процес. Великому кораблеві – велике плавання.

Роз'їжджається молодь, та не вся. Разом із Тетяною Іванівною працюють її учениці, а тепер уже колеги, Марина Маринова (тренерка чемпіонки України в бігу з перешкодами Ганни Рибакової) і Вікторія Марченко, яка виховала призерку першості України в потрійному стрибку Ксенію Шмалій. Можна говорити про школу Мардашової.

А поруч із нею і в житті, і на ста­діоні – чоловік, колега і однодумець Геннадій Олексійович Уколов.

Музично і літературно освічена, в міру політизована, Тетяна Іванівна належить до рідкісної верстви людей без віку. Прагне розглянути особистість у кожному спортсменові­початківці, угадати й розвинути здібності дитини… Ні, вона ніколи не піде на спочинок!

«Відчувай насолоду від стрибка, від польоту!» – долинає голос тренерки із сектору для стрибків. Таким же закоханим у свою справу був і перший тренер Мардашової Арнольд Лещинер. Але це вже інша історія.

Валерій МЕССОЙЛІДІ

На меморіалі Віктора Дукова

У традиційній першості області з міні­футболу серед сільських ветеранських команд, присвяченій пам'яті Віктора Дукова, стартувало 18 колективів, розбитих на чотири територіальні зони.

Право виступати у півфіналі здобули по два представники від зони. Це «Бриз» (Ізмаїл) і «Дента Миров» (Татрабунари), збірна Овідіопольського ра­йону і «Колос» (Білгород­Дніст­ровський), «Спартак» і «Буре­вісник» (обидва – Роздільна), «Ремонтник» (Котовськ) і «Вете­ран» (Кодима).

28 січня визначилися фіналісти. У Роздільній зустрічалися: «Ремонтник» – «Буревісник» – 10:0, «Спартак» – «Ветеран» – 1:5, «Бу­ревісник» – «Ветеран» – 6:9, «Спар­так» – «Ремонт­ник» – 3:5.

В Ізмаїлі грали: Овідіо­поль­ський район – «Дента Миров» – 4:2, «Колос» – «Бриз» – 1:1, «Колос» – «Ден­та Миров» – 9:2, «Бриз» – Овідіопольський ра­йон – 3:6.

Таким чином, у фіналі, який відбудеться в Овідіо­полі у березні, виступатимуть «Ремонтник» (Ко­товськ), «Ве­теран» (Кодима), Овіді­о­польський район і «Колос» (Білгород­Дніст­ров­ський).

Євген ГОРЕЛЮК

Наша справа – молода

Традиції Сходу та шлях до перемоги

Минулими вихідними Одеса стала епіцентром важливої спортивної події – відкритого чемпіонату Одеської області з кіокушинкай­карате. Цей вид двобоїв втілює історично закладені в нього східні воїнські традиції та спортивну мотивацію.

Понад 100 юних каратистів з Одеської та Миколаївської областей демонстрували свою майстерність у стінах спортивного комплексу медуніверситету. Загальне керівництво організацією та проведенням чем­піонату здійснювало управління у справах фізичної культури та спорту Одеської облдержадміністрації. Головним суддею чемпіонату виступив Віктор Лященко – суддя міжнародної категорії шихан, володар V дану. Безпосереднє керівництво проведенням даної спортивної події було покладено на оргкомітет Одеської обласної федерації кіокушинкай­карате. Юні спортсмени змагалися в різних вікових категоріях: молодші юнаки (8 – 13 років), молодші дівчата (12 – 13 років), юнаки (14 – 15 років) та юніори (16 – 17 років).

Турнір провадився за олімпійською системою: боєць, що програв, вибував з наступних двобоїв. Усі нагороди дісталися представникам Одещини. У віковій групі 10 – 11 років нагород удостоїлися Олексій Григоренко, Олександр Долапчи; серед хлопців, вік яких у межах 12 – 13 років, медалі здобули Ігор Сергеєв, Андрій Бордан та Андрій Гончар; у віковій групі серед юнаків 14 – 15 років кращими стали Олег Бордан, Владлен Юрченко.

Ігор Левицький, президент Одеської обласної федерації кіокушинкай­карате, відзначив:

– Проведення даного чемпіонату має вплинути на розвиток і популяризацію карате серед населення Одеської області. У плині змагань є можливість відзначити спортсменів з високим рівнем вишколу для подальшої комплектації збірної Одеської області.

Спортивне свято вже позаду, а каратисти готуються до нових виступів. Одеська обласна федерація кіокушинкай­карате підтвердила репутацію чудового організатора, а Одеса закріпила за собою статус міста, в якому цінують спортивні традиції.

Андрій Логашевський