Цебриківський колгосп у радянські часи мав м’ясомолочну спеціалізацію. Утримувалася значна кількість великої рогатої худоби, десятки тисяч голів свиней. Це потребувало відчутних затрат щодо їх утримання. У тваринництві тоді працювали сімейні династії. За звитяжну працю їх нагороджували орденами та медалями. Найкращих з них обирали делегатами партійних з’їздів. Наприклад, К. Васьків був делегатом XXV з’їзду КПРС.
Пригадую молодих заповзятливих доярок: Галину Ладину, Тетяну Бігун, Тетяну Олійник, Галину Калюш, Ніну Маруняк, Зою Бігун, Валентину Шевчук, Людмилу Щербенко, Людмилу Тульбу, Ганну Олійник, які за рік надоювали від корови у своїх групах по 3200 – 3300 кілограмів молока. Вони були прикладом і взірцем для випускників школи.
Поряд з молоддю трудилися досвідчені доярки. Майстри своєї справи. Наприклад, Пелагея Зуб була нагороджена орденом Леніна.
Колгосп імені ХХ з’їзду КПРС очолював Володимир Мойсейович Баканурський. Секретарем партійного комітету у господарстві працював Г.Р. Штовбанько. Профспілкою керував І.Д. Майоров. На жаль, ці люди уже відійшли у інший світ. Але вони залишили про себе добру пам'ять, міцне господарство. Бо були умілими керівниками і організаторами, порядними людьми.
Згадується 1975 рік. До нас прийшла посуха. Правління колгоспу ухвалило рішення організувати кормодобувний загін на заготівлю очерету у заплаві річки Куяльник.
Належним чином було підготовлено матеріальне забезпечення. Коваль четвертої бригади І.К. Толмачевський підготував коси. Косарів набралося близько сорока. Виїжджали на роботу о шостій годині ранку. Зарані збудували дерев’яні плоти. Для зручності загін розподілили на ланки. У кожній ланці по 5 – 6 косарів. Кормозаготівельниками трудилися і юнаки, і ветерани Великої Вітчизняної війни, праці. Серед добровольців не було начальників і підлеглих. Наприклад, я – комсомольський ватажок, працював поряд із досвідченими С. Маруняком, П. Пенделюком. Соромно було перед ними пасти задніх.
Скошене складали на плоти. Ці плоти витягував трактором Т74 комсомолець Віктор Попович. Силосний комбайн подрібнював зелену масу. Її вантажили на машини і відвозили на свиноферми. Леонід Добрий з помічниками виготовляв із подрібненого очерету вітамінне борошно. Його додавали до комбікормів.
Слід наголосити, що тоді кожний трудівник кормодубовного загону накошував за світловий день понад тонну зеленої маси.
Згодом бюро райкому комсомолу ухвалило постанову про створення районного комсомольськомолодіжного загону щодо заготівлі кормів. Цю постанову підтримало бюро райкому партії, зокрема секретар з питань сільського господарства І.М. Варбанець.
У кормодобувному загоні працювали представники усіх сіл району. Керував заготівельниками В. Штим. Трудівникам були створені належні виробничі умови. На великому плоту встановили механічну косарку. Керував нею моторист Микола Хазяйнюк.
Того літа, добре пам’ятаю, стояла страшенна спека. Людям було важко працювати. Але ніхто не полишав дорученої справи. Великомихайлівська районна газета «Ленінець» регулярно висвітлювала хід змагань кормодобувачів.
Я для чого це все розповідаю? Від того, як працюють у селі, від злагодженої роботи хліборобів, механізаторів, тваринників залежить продовольча безпека країни. Ветерани сільськогосподарського виробництва повинні розповідати сучасній молоді, як працювали їхні батьки, діди та прадіди. Бо це наша історія. А сучасність, як відомо, бере початок з минулого. І воно надихає майбутнє.
