У статті Владислава Кітіка «Розкішно жити не заборониш» («ОВ», № від 31.05.2012 р.) порушено питання про те, що податок на розкіш практично не зачепить заможних, але збільшить навантаження на громадян із середнім доходом. Чи допоможе такий крок суттєво наповнити бюджет? У дискусію вступає фахівець Інституту проблем ринку та економікоекологічних досліджень НАН України Гульнара Меджитова:
– Дефіцит Державного бюджету становить 25 мільярдів гривень. Планованих 400 – 900 мільйонів гривень, які будуть щорічно надходити до скарбниці від податку на розкіш, явно не вистачить, щоб закрити фінансові діри. Звідси запитання: чи слід було взагалі впроваджувати цей платіж? Тим більше, що ухилитися від сплати досить легко.
Насторожує і намір Міністерства фінансів України підвищити акцизи на алкоголь і ввести імпортні мита на деякі види продукції. Зростання цін призведе до того, що споживання знизиться. А це, своєю чергою, спричинить скорочення виробництва і відповідно позначиться на сплаті податку на прибуток. Пропоновані заходи розраховані на короткострокову перспективу, але в майбутньому бюджетні проблеми в країні лише зростуть.
Заслуговує на увагу пропозиція про введення податкових канікул, щоб забезпечити стабільність роботи дрібного і середнього бізнесу. У європейських країнах під час фінансовоекономічної кризи підприємцям надаються пільги, резерви знаходять за рахунок скорочення витрат на державний апарат. На жаль, ця практика не застосовується в Україні.
Ухвалений Податковий кодекс передбачає лише поступове зниження основних податків і податкові пільги для підприємств, що реалізують енергоефективні проекти. Ставку податку на прибуток буде знижено до 2014 року на 5%, а ставку ПДВ – на 3%. Відсутня програма підтримки підприємств, що створюють нові робочі місця.
А якщо не за рахунок податків, то за рахунок чого можна покрити дефіцит бюджету? Приватизація державного майна, а також внутрішні й зовнішні державні запозичення можуть дати 32 мільярди гривень. Але ці заходи тимчасові. Серед інших пропозицій – запровадження монополії на горілку і тютюн, боротьба з корупцією на митниці, нарешті, підвищення оподаткування «газової» сфери. Багато політиків виступають за впровадження державної монополії на реалізацію зерна за кордон. Але тут доведеться зіткнутися з інтересами трейдерів. Не володіючи їх стабільною клієнтурою і налагодженими каналами постачань, держава не зможе самостійно реалізувати на зовнішньому ринку значні обсяги зерна.
Поки ж доведеться позичати кошти. Але не для латання фінансових дір у бюджеті, а на розвиток виробництва в найбільш перспективних, рентабельних галузях. Це дозволить ефективно використовувати вкладення і повернути залучені кошти без шкоди для держави.
