«Здійснюючи консультаційні послуги»…
До нас звернулася ветеран праці Валентина Захарівна Савельєва. Вона розповіла, що вже третій рік перебуває у стані виснажливих судових позовів та листування з багатьма державними інстанціями. Серед них Біляївські відділи Держкомзему та інспекції ДАБКу в Одеській області, Біляївська філія КП «ВБМТІ і РОН», ГУ МВС України в Одеській області, а також Усатівська сільська рада.
– З 2009 року я живу в Усатовому Біляївського району. До цього часу усе своє життя прожила в Одесі. Але у зв’язку з тяжкою хворобою, для лікування якої (а потім і операції) були потрібні гроші, вимушено продала двокімнатну квартиру в місті і купила недорогий будинок у передмісті. Однак на час здійснення мною угод купівліпродажу нерухомості в країні сталася чергова економічна криза. У результаті різниця між вартістю продажу та купівлі виявилася мізерною. Грошей ні на лікування, ні тим більше на операцію мені не вистачило. Але найстрашніше, що й куплений будинок виявився фактично в аварійному стані. Однак усі його проблемні місця, як, наприклад, наскрізні тріщини в стінах, були добре завуальовані завдяки чотиришаровому обклеюванню шпалерами, що миються. Крім того, на час мого вселення до будинку були відключені вода та газ.
Як з’ясувалося вже після угоди, укладеної в державній нотаріальній конторі Біляївського району, Валентині Захарівні продали будинок, якого офіційно не існує – будівля не зазначена на жодній із двох куплених нею ділянок землі. Коли пенсіонерка із претензіями звернулася до агенції нерухомості «Атланта», через яку вона спочатку продала свою квартиру, а потім його працівники оперативно підшукали їй нещасливий будинок в Усатовому, жінка почула у відповідь: «Ми лише здійснювали консультаційні послуги. Ви самі обирали об’єкт, самі виявили бажання його придбати».
На сьогоднішній день ситуація така. У пошуках справедливості та для відновлення своїх законних прав майже осліпла в результаті хвороби жінка далі оббиває пороги різних установ, одержуючи там, переважно, лише формальні відписки.
Те, що сталося з Валентиною Захарівною, на жаль, сьогодні трапляється не так вже й рідко. У результаті «консультаційних послуг» агенцій нерухомості люди часом виявляються не лише в аварійних будинках, але й зовсім на вулиці…
Редакція планує провести своє журналістське розслідування цього обурливого випадку і про його результати розповісти читачам.
Відновлять доріжки
До редакції звернулася Наталія Лицько. Вона поскаржилася на те, що ЖКС «Приморський» не приділяє достатньої уваги утримуванню прибудинкових територій, а також погано стежить за технічним станом будинку № 5в по проспекту Академіка Глушка в місті Одесі.
Кореспондент «ОВ» побував на території ЖКС «Приморський» і зустрівся з начальником дільниці № 5 Костянтином Дембицьким, який прояснив ситуацію.
– За останній час ми зробили різні ремонтні роботи по будинку № 5в на Академіка Глушка. Наприклад, замінили в підвалах труби гарячої та холодної води, що протікали, а також здійснили ремонт даху, відремонтували два під’їзди будинку. Усі ці роботи були виконані, незважаючи на те, що за мешканцями значиться заборгованість щодо оплати. На сьогоднішній день вона становить понад 70 тисяч гривень. Проте, плануємо у місячний термін відновити зруйновані часом бетонні доріжки, які ведуть до дитячих ігрових майданчиків, а також відремонтуємо поламану дитячу гойдалку.
Від редакції.Дуже сподіваємося, що незабаром жителі будинку № 5в по вулиці Вільямса виходячи на прогулянку зі своїми дітьми, вже не будуть спіткатися об розбиті бетонні плити, ризикуючи вивихнути собі ногу або розбити коліна.
«У дворі нашого будинку № 106 по вулиці Малій Арнаутській є стара акація. Дерево засохло, і в будьяку мить може звалитися. Якщо таке, не дай Боже, станеться, може постраждати цілий флігель будинку, не кажучи вже про дітей, які цілий день граються у дворі, і старих, які сидять неподалік на лавах. Ми зверталися до ЖБК, до районної адміністрації, але поки що результату немає. Просимо вас посприяти та вжити заходів щодо запобігання можливої трагедії.
Мешканці будинку № 106 по Малій Арнаутській,
м. Одеса»
Від редакції.Кореспондент «ОВ» виїжджав за зазначеною адресою та сфотографував те дерево. Редакція тримає під контролем це питання.
Вірте в добро!
Цей лист надійшов від жителів села Усатового – інваліда ІІ групи загального захворювання Наталії Некрасової та Олени Калініченко:
«Висловлюємо величезну вдячність Леоніду Сергійовичу Цехотському, голові міжнародної громадської організації «Товариство святого шляху». Ми звернулися до нього із проханням надати нам посильну матеріальну допомогу для придбання дорогих ліків. Зізнатися, надії на те, що наше прохання задовольнять так швидко і, як кажуть, без другого слова, було мало. Проте, без усіляких зборів та надання численних довідок, допомогу нам було надано. Як добре, що на світі ще є такі люди.
– Вірте в добро, вірте в людей, – сказав нам Леонід Цехотський.
І свої слова він підтверджує реальними вчинками. Дай Боже йому здоров’я та усіляких гараздів»…
Обіцяного навіть не три роки чекають, а цілих вісім
«Звертається до вас інвалід Великої Вітчизняної війни І групи Олександр Леонідович Лімін. Брав участь у визволенні України, Білорусії, Польщі, штурмував Берлін. Нагороджений бойовими орденами та медалями Радянського Союзу. Пишу вам під враженням статті, яка була надрукована у номері «ОВ» 6 серпня 2011 року і називалася «Обстояли справедливість». У мене проблема, подібна до тієї, про яку йшлося у тій статті. Понад 40 років живу у приватному будинку з присадибною земельною ділянкою близько 4 соток. Після розпаду Радянського Союзу розпочалася приватизація. За допомогою комітету у справах ветеранів Одеської міської ради я зібрав усі необхідні документи для приватизації і здав їх до канцелярії земельного відділу міської ради ще у 2004 році. Тоді пообіцяли, що одержу державний акт на землю до Дня 60річчя Перемоги, 9 травня 2005 року. Проте новий Президент України Віктор Ющенко, прийшовши до влади, розігнав комітети у справах ветеранів, і ми стали беззахисними перед владою корумпованих чиновників та ще й мало не з тавром ворогів і зрадників незалежної України. На словах заслуги фронтовиків ВВВ нібито визнавали, але на ділі ми відчували зовсім інше. Нинішня влада з повагою ставиться до ветеранів, але хотілося б бачити і реальну допомогу. Прошу допомогти солдатовіфронтовикові подолати бездушність і бюрократизм чиновників і одержати нарешті, відповідно до законодавства, акт приватизації земельної ділянки».
Від редакції.Ми з’ясуємо, чому інвалід ВВВ протягом 8 років не може реалізувати своє законне право – одержати державний акт про приватизацію присадибної ділянки і поінформуємо про це читачів.
«Шановна редакціє!
Розумію, що навряд чи мій лист може бути опублікований. Але це не лише крик душі матері, яка втратила єдиного сина, але це й застереження людям, які звертаються до лікарів по допомогу, коли стоїть питання життя та смерті.
У мого сина Ігоря Назаренка була виразка шлунка. Він звернувся до професора, доктора медичний наук, хірурга, який працює у хірургічному відділенні лікарні…(медичний заклад та прізвище лікаря в листі названі, однак ми їх вилучимо, тому що факти слід перевірити працівникам прокуратури – ред.)
Лікар не пояснив синові ні всієї складності операції, ні її наслідків, не провів ретельних обстежень…
Лікар заявив: «Операцію треба робити якнайшвидше. Мої «золоті руки» коштують 1500 доларів США та 500 доларів моїм хлопчикамасистентам».
Операція пройшла невдало. Стан сина стрімко погіршився, і через місяць та 10 днів Ігоря не стало. Він помер у страшних муках від дуже тяжкого сепсису.
Один з бездушних лікарів цієї ж лікарні цинічно сказав, що 4 відсотки смертності – це норма для їхнього відділення.
Щодня нам виписували ліків не менш ніж на 1000 – 1500 гривень…
А ось медсестрам – низький уклін. Вони працюють професійно, з душею і теплотою ставляться до пацієнтів.
Мати померлого сина Людмила Ігорівна Мірошниченко,
м. Одеса»
Від редакції. У номері «ОВ» від 2 лютого 2012 у статті «Медицина без серця» ми порушували цю тему. До редакції надходять не лише рядки вдячності людям у білих халатах, які самовіддано рятують чужі життя. Є й листи, сповнені гніву та болю. Їхні автори обурені непрофесіоналізмом, рвацтвом та вимаганням деяких представників однієї з найгуманніших професій. А це означає, що цинізм та недбалість далі вбивають тих, хто йде до лікарів із проханням про допомогу.
Мабуть, потрібен всюдихід…
«Звертаюся до вас від імені численної армії садівниківлюбителів садовогороднього кооперативу «Надлиманський», розташованого в селі Паліївці Біляївського району.
У нашому кооперативі близько 5 тисяч ділянок, а доїхати до них проблема. Ремонт дороги від Київської траси до с. Паліївки довжиною всього 6 км не робили вже дуже багато років. Цією так званою дорогою ходить автобус № 88 Одеса – Вигода – Теплодар.
У Паліївці розташований полігонстрільбище внутрішніх військ України. Туди постійно їдуть автомашини з військовослужбовцями для проведення навчальних стрільб. Там же розташований кар’єр з видобутку каменю та жорстви. Великовантажні машини, які постійно курсують цією дорогою, звичайно ж, не поліпшують її стану. Цією ж так званою дорогою намагаємося дістатися до своїх ділянок і ми, садівникилюбителі, щоб за закликом нашого Прем’єрміністра Миколи Яновича Азарова, взявши в руки лопати та граблі, забезпечити себе продуктами харчування.
Просимо вас, як четверту владу, допомогти нам в організації ремонту цієї злощасної дороги. На свої звертання до Одеського облавтодору відповіді не одержали. Якщо раптом захочете самі переконатися у стані дороги, раджу їхати всюдиходом, тому що інший транспортний засіб там не проходить.
Віктор Дмитрович Перелигін,
учасник бойових дій, м. Одеса»
Від редакції.Цей лист ми адресуємо Службі автомобільних доріг Одеської області та просимо дати на нього офіційну відповідь.
