Чемпіон з аварійного будинку

Ім’я 29­річного одесита Руслана Катишева облетіло світові інформаційні агенції двічі: спочатку Руслан передував на Паралімпіаді в Лондоні у стрибках в довжину, випередивши представників провідних спортивних держав, а такими є США та Китай, а потім став бронзовим призером у потрійному стрибку. Від українця не сподівався такого успіху, напевно, ніхто. За винятком, можливо, лише його тренера – заслуженого тренера України Тетяни Орлової. Вона, довіряючи своїй інтуїції, протягом 10 років дбайливо і терпляче готувала спортсмена до його головного старту, за свої кошти возила на змагання.

І результат 6 метрів 46 сантиметрів став для нього золотим.

Стрибки в довжину та потрійним – це технічно дуже складні види спорту, які вимагають від спортсмена вміння справлятися на тренуваннях з величезними навантаженнями. А якщо врахувати, що Руслан практично не бачить, – то кожний стрибок у темряву вимагає від нього і чималої мужності.

Після успіху (до речі, єдиного золота одеситів на Паралімпіаді в Лондоні) Руслан був нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня, а його тренер Тетяна Орлова – орденом Княгині Ольги III ступеня. Одержали вони й почесні відзнаки голови облдержадміністрації. Але головну проблему родини Руслана так і не було розв’язано.

…У дуже довгому дворі по вулиці Ленін­градській, де кожний житель по­своєму «воює» з катакомбами, які намагаються поглинути його будівлі, нам одразу показують скромну хвіртку до квартири паралімпій­ського чемпіона. Зустрічає нас Катя, дружина Руслана – молода жінка з дуже рідкісним сьо­годні виразом доброго спокою на обличчі. І поглинений у комп’ютерну гру їхній 4­річний синок Максим. Вдома немає лише 6­річної Ганнусі, яка одержала у спадок проблеми із зором і ходить до спеціального дитячого садка для малят із вадами зору.

У крихітній 16­метровій кімнатці немає зайвих речей. Стіни, які провалюються у катакомби, постійно відходять. А одна з них ще й замокає під час дощів, шпалери здуваються. Щоб перекрити дах, довелося звернутися по допомогу до бабусі – вона віддала гроші, відкладені на похорон. Хотілося б, щоб ця добра справа продовжила її життя. Адже будинок, визнаний аварійним ще 1985 року, зносити ніхто не збирається, як і відселяти людей. Виходить, цій молодій родині ще неодноразово може знадобитися її допомога.

На 1 січня минулого року родина Руслана Катишева стояла на квартирному обліку під номером…2169. Тобто жити їм потрібно, щоб дочекатися свого житла, років двісті, ніяк не менше. Бюджет на чотирьох становить 3600 гривень на місяць. Сказати якомусь закордонному чемпіонові, що наш живе так скромно, – не повірить. Адже для досягнення високих результатів, встановлення рекордів (а Руслан мріє побити світовий рекорд у стрибках в довжину – 6 метрів 75 сантиметрів) необхідно нормально харчуватися, одержуючи достатню кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, а також перебувати у гарному настрої. З доходами їхньої родини і те, й друге – досить проблематично. Подружжю просто доводиться якось зводити кінці з кінцями. Спасибі, допомагає тренер, яка вже давно стала доброю феєю та янголом хранителем їхньої родини.

Управління у справах фізкультури та спорту облдержадміністрації зверталося до міської влади із проханням вишукати можливість надання 2­кімнатної квартири родині Руслана Катишева, де двоє дорослих мають інвалідність по зору, і є невидюща дитина. Ось що сказано у відповіді, яка надійшла з УКБу міської ради, датованій 28 вересня цього року: «У зв’язку із ухваленням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», свою пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту при введенні в експлуатацію житлових будинків забудовники здійснюють переведенням коштів, а не передачею квартир. З цієї причини житлова площа в розпорядження Одеської міської ради перестала надходити. 2012 року планується розподілити всього 1694 кв.м загальної житлової площі. У зв’язку із цим Одеська міська рада зазнає великих труднощів при виділенні квартир для відселення родин з аварійних будинків… Із урахуванням цього, немає можливості задовольнити ваше клопотання про виділення 2­кімнатної квартири для родини Руслана Катишева».

У зв’язку, з урахуванням, із цієї причини… Звичайний чиновницький формалізм. Хоча ніщо не заважає міській раді, на території якої живе єдиний паралімпійський чемпіон, за ті самі кошти, що надходять, придбати для нього квартиру на вторинному ринку житла. Так, до речі, зробили в інших містах.

Крім того, у Одесі працює відомий в усьо­му світі Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова. Його працівники, швидше за все, могли б спробувати повернути Руслану зір.

Сам Катишев навіть не наважується помріяти про це – звідки взяти гроші на операцію? Та й ставши видючим, він втратить можливість виступати на Паралімпійських іграх та здобувати медалі. Тоді йому доведеться шукати своє місце у звичайному світі. І немає жодної гарантії, що цей світ виявиться милосерднішим та відкритішим для нього…

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті