Дев'яноста осінь

Народившись під Пок–ровом Матері Божої, Ка–те–рина Юхимівна Гру–ценко (Папанова) все жит–тя відчу–ває її захист. І у воєнне лихоліття, і у нелегкі після–воєнні роки відбудови, і сьогодні, коли у двері постукала 90–та осінь.

Зустрівшись з Катери–ною Юхимівною за інших обставин, я б не повірила, що за її плечима стільки буремних літ, що її долі барвисте полотно зіткане не тільки із любові… На її долю випала війна, що змінила її мирну стезю фінансиста на військову – радиста–кодувальника. У перші дні війни, коли Катерина була студенткою другого курсу Барнаульського фінансово–економічного технікуму, загинув її чоловік. Тому й пішла у школу молодших авіаспеціалістів, а потім на фронт.

Й досі згадує з болем, як під час смертельних боїв з «месерами» лунали останні слова льотчиків: «За Батьківщину», «Прощай, мамо»… А потім – невимовна тиша розривала дівоче серце, бо Катя знала, що літак вже не повернеться на аеродром. Тоді збирала всю свою волю і слухала, слухала, фіксуючи кожне слово, адже у небі йшов бій. А коли літаки йшли на інші завдання, не вступаючи у бій, радистка теж супроводжувала їх політ.

Очі жінки тепляться, коли вона говорить про свою сестру Олек–сандру, яка служила в частині далекої бомбардувальної авіації, про найкращу подругу Тасю Завізіон, після смерті якої у листі до її матері просила називати її дочкою.

З тяжкими боями батальйон, що входив до складу Першої повітряної армії, якою командував генерал–лейтенант М. Громов, просувався на захід. Радистка уміло забезпечувала зв’язок з полками Василя Сталіна–Джугашвілі, «Нормандією–Німан». А через 40 років французький льотчик подарує їй книжку «Нормандія–Німан» з дарчим написом і передасть гарну велику ляльку від своєї дружини для російської Катюші, яка забезпечувала надійний зв’язок льотчиків з землею.

Війна для неї закінчилась у квітні 1945. Кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. У госпіталі зустріла свого судженого – Федора Груценка, котрий, як і вона, проходив курс лікування. Там і побралися. А потім в Балті, куди привіз її Федір, вони згодом звели своє гніздечко, виховали трьох синів, якими нині пишається Катерина Юхимівна. Старший Анатолій був директором одного з великих молочнопереробних підприємств, Сергій – полковник у відставці, Віктор – доктор технічних наук, успішний бізнесмен, політик. Має онуків і правнуків.

Маючи велику сім’ю, вона отримала вищу економічну освіту, понад 40 років працювала бухгалтером в Балтському ПМК–252 і займалась громадською роботою, як власне і зараз, маючи обов’язки у районній ветеранській організації.

До бойових додались нагороди мирних буднів. І сьогодні Катерина Юхимівна у строю. Мудра і ділова, підтягнута і струнка.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті