Попечитель
Іще на автостанції, щойно зійшовши з маршрутки, почула музику – болгарські мотиви, що долинають ізвідкись із парку. Парк у Тарутиному – місцева гордість і визначна пам'ятка.
Музика лунала за дуже значним урочистим приводом. Того дня відбулося відкриття пам'ятника шанованій у Бессарабії великій людині, російському генералові, що набагато випередив скасування кріпаччини своїми добрими справами щодо захисту пригноблених безправ'ям біженців.
Поки йшли до місця події, переговорювалася з попутниками. Це були діти, учні різних класів. Що знають вони про Інзова й чи знають взагалі? Потішили вже перші їхні відповіді: «Інзов домігся в імператора, щоб переселенцям дали пільги», «Він дуже опікувався болгарськими й гагаузькими біженцями, в усьому допомагав», «Бессарабці домовину з його тілом на руках несли з Одеси до самого Болграда. Так його любили»…
Для пам'ятника Івану Микитовичу Інзову в парку обрано найкраще місце. Людей було багато – одні прийшли раніше, а інші все підходили та підходили. Широка алея, що веде до монумента, вимощена чепурною плиткою й обсаджена кущами троянд. Уздовж неї – великі кошики та вази з надзвичайно гарними квітами. І по обидва боки – діти в національному вбранні. Як почесна варта, як вираження безмежної вдячності людині, що так багато зробила для їхнього рідного краю.
Пам'ятник іще загорнутий у сліпуче біле шовкове покривало. Мало хто думав, що він буде споруджений так скоро. Лише півтора року тому в селі Рівному на щорічно проваджуваному на честь Дня слов'янської писемності фестивалі виступив депутат обласної ради, президент Асоціації болгар України Антон Іванович Кіссе. Він просив підтримати його ідею про встановлення в Тарутиному пам'ятника учасникові російсько–турецької війни, героєві Вітчизняної війни 1812 року, генералові, попечителю Бессарабського краю Івану Микитовичу Інзову. Замість відповіді зала встала й довго аплодувала стоячи.
Виготовлене за особисті кошти Антона Кіссе монументальне погруддя стало внеском депутата в цю шляхетну справу. 86 тисяч гривень на впорядкування території та виготовлення стели виділила районна рада. Роботу було виконано дуже якісно і, як сказав директор приватного підприємства–виготовельника «Будсервіс–Вольдемар» Володимир Куруч, із великою любов'ю.
– Цей пам'ятник – символ вірного служін–ня Вітчизні та народу, – відзначив голова райради Олександр Тасмасис, – а все життя Інзова – взірець для наших дітей, онуків, майбутніх поколінь.
Мітинг відкрив селищний голова Іван Куруч – нащадок перших колоністів, що здобули на цій землі з допомогою Івана Інзова другу батьківщину. Як шкода, що не чує генерал слів вдячності. Не бачить, як благоговійно ставляться люди навіть до епізодичного, але такого важливого для них факту: колись, дорогою до Кишинева, він проїжджав шляхами нинішнього Тарутинського району.
– А отже, – сказав у своєму схвильованому виступі Антон Кіссе, – наша тарутинська земля впрост історично пов'язана з Іваном Микитовичем Інзовим. І кому як не нам увічнити його пам'ять. Це він дав можливість тут жити, розбудовувати свій край, бути щасливими, за що ми маємо бути йому вічно вдячні.
Антон Кіссе висловив щиру вдячність усім, хто брав участь у цій шляхетній справі.
Хвилюючий момент: покривало зісковзнуло – і всі побачили величного Івана Інзова. Дивно, але в ту ж хвилину на похмурому з ранку сірому небі визирнуло сонце! Ще один знак того, що пам'ять про попечителя Бессарабського краю буде вічною.
Таїсія БАРАНОВА, селище Тарутине
Духовний отець причорноморських німців
У селищі Лиманському Роздільнянського району (колишня німецька колонія Зельц Кучурганського єпархіального округу Римсько–католицької церкви) відбулося освячення пам'ятника на могилі видатного представника німців–колоністів Причорноморського регіону, уродженця колишньої колонії Францфельд Лібентальського єпархіального округу (нині село Надлиманське Овідіопольського району) єпископа РКЦ Антоніуса фон Падуа Йоганнеса Церра.
Єпископ Церр помер 15 грудня 1932 року в колонії Кандель, де мешкав в останні роки. Поховали його в каплиці біля католицького костьолу в колонії Зельц.
Проте 1934 року, боячись знущання над останками єпископа з боку більшовицької влади, місцеві жителі таємно перепоховали його на сільському цвинтарі, не залишивши явних ознак могили.
Репресії й тотальна депортація німців не залишили живим жодного із свідків тих подій, і місце поховання було забуто.
Багато років провадилися пошуки, про що неодноразово розповідала жителька Лиманського та розбудовниця музею Зельцських німецьких колоній Люція (Людмила) Фріцівна Рислінг.
2009 року в старій частині цвинтаря було виявлено склеп явно «ні–мецького» періоду, про що повідомили фрау Рислінг. Переконавшись, що в склепі спочиває священик, вона доповіла про це єпископові Одесько–Сімферопольської дієцезії Римсько–католицької церкви Броніславу Бер–нацькому.
Прибувши на місце, єпископ Бер–нацький і священик отець Ян переконалися, що поховання належить священнослужителю високого рангу. Безсумнівно, це був єпископ Церр.
Про це стало відомо німцям навколишніх поселень і в Одесі. У лічені дні, завдяки особистим зв'язкам директора Інституту етнічних досліджень О.М. Келера, про це повідомили родичам єпископа Церра, що живуть у Німеччині, та іншим нім–цям, вихідцям із католицьких колоній При–чорномор'я.
Протягом 2009 – 2012 років декілька представників цього роду відвідали Одесу та Лиманське, зустрічалися з єпископом Бернацьким, О.М. Келером і Л.Ф. Рислінг. Родичі ініціювали створення пам'ятника. Керівництво роботами було доручено настоятелеві римсько–католицького приходу Роздільнянського району отцеві Яну.
Минулого місяця, на кошти, зібрані родичами єпископа Церра, за серйозної підтримки Одесько–Сімферопольської дієцезії Римсько–католицької церкви, пам'ятник було встановлено. Нині силами Лиманської селищної ради (голова – В.Г. Устенко) здійснюється впорядкування території, що прилягає до цвинтаря.
Нещодавно Лиманське відвідав один із родичів єпископа Церра – Іван Іванович Вільгельм. Із прилеглих сіл на зустріч із ним з'їхалися кілька десятків нащадків німецьких поселенців.
Безсумнівно, освячення пам'ят–ника єпископові Церру стало важливою подією в житті села, німецької та католицької громадськості, для рідних єпископа та вихідців із цих колоній.
Освячення проводив ординарій Одесько–Сімфе–ропольської дієцезії Рим–сько–католицької церкви в Ук–ра–їні єпископ Броніслав Бернацький, священики о. Ян і о. Йозеф. У літургії брав участь церковний хор БФ «Баварський дім. Одеса» під керівництвом Н.Г. Кьон, який виконав піс–ні німецькою мовою.
На даний захід (за фінансової підтримки БФ «Товариство розвитку», м. Одеса; генеральний директор І. Роот) прибули численні німецькі родини – Вайсбек, Келер (Штро), Майєр та інші, які живуть у різних куточках України і чиє коріння так чи інакше пов'язане із Зельцськими колоніями. Прибулі поклали квіти до підніжжя пам'ятника, засвідчивши свою повагу та вдячність людині, що протягом тривалого періоду свого життя служила їхнім рідним і близьким серцю людям, їхнім предкам.
Після освячення пам'ятника в колишньому католицькому храмі села єпископ Бернацький за участю церковного хору БФ «Баварський дім. Одеса» провів богослужіння на спомин про всіх спочилих.
Учасники літургії читали молитви своїми рідними німецькою, польською, українською та російською мовами.
По закінченні богослужіння був поминальний обід на площі села, перед церквою. Його організував настоятель Римсько–католицького приходу Божого Милосердя (м. Роздільна) отець Ян Даргієвич.
Закінчилися заходи, присвячені освяченню пам'ятника єпископові Церру, екскурсією до етнографічного музею Зельцських німецьких колоній, який розташований у Лиманському аграрному ліцеї. Керівниця й організаторка музею пані Л.Ф. Рислінг ознайомила гостей з експонатами, які тривалий час збиралися зокрема й серед вихідців із Зельцських колоній. Експозиції музею охоплюють історію селища від дня заснування 1808 року понині. 2008 року Зельцські колонії відзначили свій 200–річний ювілей і готуються відзначати 205–річчя.
Учасники екскурсії залишили свої відгуки вдячності пані Л.Ф. Рислінг за її титанічну працю щодо збереження історії, культури, традицій німецького народу, передавання їх молодому поколінню та презентації історії поселень серед громадян України, Росії, Німеччини, США, Канади, Франції, інших країн, представники яких різного часу відвідали музей.
Валентина ВАЙСБЕК,голова німецького культурного центру зустрічей «Перлина» (с. Гвардійське, Комінтернівський район), с. Лиманське, Роздільнянський район
