З ополонки –

на чашку чаю

Члени товариства любителів зимового плавання «Аква–Віта» провели рік Дракона традиційним купанням в ополонці, веселими жартами та чаюванням.

І купання незвичайне, і чай тут особливий. Бо заварюється за особливими старовинними рецептами з різних трав, що мають цілющі властивості.

До чаю обов’язково подаються шарлотка, пироги з різноманітною начинкою, печиво. І всі ці кулінарні шедеври готуються власноруч. Купання, чаювання, усмішки, веселі розповіді, дружні бесіди та виступи костюмованого ведмедя додають святкового настрою.

– Наше товариство налічує майже двадцять чоловік. Це люди, які прийшли сюди з різних причин. Але всіх їх об’єднує віра, вода і бажання повноцінно жити, – так коротко охарактеризував друзів керівник товариства Віктор Лисенко.

Подружжя лікарів Віктор та Тетяна Лисенки об’єднали цих сміливців у товариство у жовтні 2011 року, хоча до цього чимало з них вже мали певний досвід купання взимку. Товариство охоче поповнюють і нові «аквавітовці».

– Восени до нас долучилися Вікторія Волошина і Любов Прилуцька. І вже побили рекорд моржування, купаючись при мінус 21 градус за Цельсієм, – розповідає Людмила Шелих.

До речі, сама Людмила долучилась до зимового плавання ще у 1998 році за рекомендацією терапевта Тетяни Лисенко. Вона упевнена, що такі купання додають енергії і здоров’я. «Моржів» не бере застуда, а вірус швидко залишає загартоване тіло. Всі ці люди провадять здоровий спосіб життя, оптимісти. То, може, варто і собі спробувати?

Любов ДМИТРІЄВА,Балтський районФото авторки

У полоні тихого полювання

Жителька Саврані Онисія Сторчак любить займатися тихим полюванням, тобто збиранням грибів. Це захоплення ще з дитинства.

– Я дуже люблю природу. Раніше наша сім’я жила біля соснового лісу. Ми часто ходили збирати гриби. Найчастіше з батьком. Саме він навчив мене розрізняти їстівні гриби від отруйних, а також пояснював, в яких саме місцях їх шукати. Коли я підросла, то вже збирала гриби самостійно. Ще й досі пригадую, як уперше побачила білий гриб. Він красувався на товстій і високій ніжці й манив до себе своєю розкішною шапкою. Білий гриб – найм’ясистіший і найбільший за розмірами, люблю збирати саме такі гриби. Коли приношу додому, то навіть шкода їх розрізати, – розповідає Онисія.

Коли настає сезон, жінка ходить по гриби щодня. Вранці, коли ледве починає сіріти, вона вже сідає на велосипед і їде до лісу. І тут гриби ніби вихваляються перед Онисею і кличуть до себе, так і просяться до рук жінки. Знаходячи гриби то під сосновими голками, то під мохом чи піском, жінка обережно зрізує, витирає кожен грибочок і кладе до кошика. І так галявина за галявиною, грибок за грибочком… Невдовзі наповнюються відра, кошики, пакети. Щоразу вона приносить по три, а то й по чотири відра грибів, а в грибний сезон – може назбирати шість, а то й сім відер. Жінку можна побачити в лісі і навесні, і влітку, і восени. А минулого року Онися збирала гриби перед Миколаєм. І принесла їх додому чимало – троє відер.

На запитання, як їй вдається щоразу знаходити так багато грибів, вона, посміхаючись, відповідає:

– За багато років настільки вивчила сосновий ліс, що почуваюсь там, як удома. Знаю всі грибні місця. Окрім цього, дотримуюся мудрого правила: хто рано встає, тому й Бог дає.

У лісі жінка забуває про всі буденні проблеми і відпочиває душею. Тихе полювання надихає її на написання пісень та віршів. Невеличкий уривок із щойно написаного вона прочитала і нам:

…Як приємно в лісі пахне!

Мох зелений килимком,

Знов маслята, зеленушки

Заховались за пеньком.

«Відпустіть мене додому!»–

Я благаю щиро вас.

Вийду швидко на дорогу

І закрию очі враз.

Не сумуйте, тут грибочки,

Вам до ранку ще рости.

Завтра вранці на світанку

Я знайду вас залюбки.

Повернувшись додому, жінка починає старанно мити гриби, чистити, варити, а потім уже консервувати. Все це займає у неї дуже багато часу, але Онися каже, що отримує від цього задоволення.

Жінка має трьох онуків, які в майбутньому, можливо, також стануть вправними грибниками. Анастасію, Дарину та Павла бабуся з собою до лісу поки що не бере, але чистити гриби вони вже вміють. До того ж їм дуже до смаку страви, які так вправно готує для них бабуся.

Після закінчення сезону тихого полювання жінка навідується до лісу, щоб назбирати різного природного матеріалу, з якого виробляє різноманітні сувеніри й обереги. Вона плете кошики, робить ляльки–мотанки, їх везе до Одеси. Жінка і не уявляє, як можна жити по–іншому.

Тетяна МЕЗІНА, Савранський район