На сторінках нашої газети ми розповідали про соціальний гуртожиток, відкритий у будинку по вул. Боженка, 19в. Великі світлі кімнати стануть тимчасовим притулком для випускників дитячих будинків, інтернатів і для дітей, які опинилися в тяжких життєвих умовах. Але де їм жити по завершенні трирічного перебування в гуртожитку?
21 грудня 2012 року Одеською міськрадою затверджено програму виконання «Національного плану дій щодо реалізації конвенції ООН за правами дітей» на період до 2016 року.
Одним з пунктів програми є забезпечення житлом колишніх вихованців дитбудинку. Згідно зі статтею 47 Конституції України, громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безкоштовно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ситуація непроста. В нещодавні часи житло надавалося державою, а з розвитком комерційного будівництва почало передаватися місту з фонду забудовника як соціальний внесок за спорудження будинку. Завдяки цьому колишній вихованець дитбудинку не поповнював ряди злочинців і бездомних. Але в сьогоднішніх реаліях такій людині сподіватися на одержання кімнати в комунальній квартирі, а тим більше окремої житлоплощі, вже не випадає.
У липні 2012 року був ухвалений «Закон України про регулювання містобудівної діяльності». Статтею 40, частиною 2 даного закону забудовник зобов'язаний взяти часткову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Тобто, згідно із Законом, з цією метою він зобов'язаний виділити кошти в розмірі 4% від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. Порядок використання цих коштів, згідно із частиною 1 статті 40 даного Закону, встановлюють органи місцевого самоврядування.
Тут колишній вихованець дитбудинку зіштовхнеться з гострими краями чинного законодавства. З одного боку, Конституцією йому гарантовано поставлення на квартирну чергу з подальшим наданням безкоштовного житла. З іншого – зміни, внесені в Закон України про регулювання містобудівної діяльності, призводять до того, що будь–який забудовник, який одержав від міста ділянку під будівництво, не розраховується з містом, як колись, – живими квартирами, а вносить певну суму на розвиток інфраструктури (будівництво теплотрас, дитячих майданчиків, поліклінік, під'їздів до будинку тощо) Як розпорядиться місцева влада цими коштами? Не зайвим буде нагадати, що рік тому, за даними сайту Одеської міськради, «заборгованість» міста щодо соціального житла становила близько 170 квартир. На реалізацію цьо–го проекту було потрібно 32 млн грн. За рік, зрозуміло, ці цифри ще підросли. За рахунок яких коштів органи місцевого самоврядування будуть забезпечувати людей, що стоять у квартирній черзі, дахом над головою, залишається загадкою. Нужденним залишається тільки поповнити багатотисячну армію безнадійних черговиків.
Чи можлива реалізація доступної форми іпотеки, щоб, не обплутуючи себе багаторічними й чималими платежами, людина, яка потребує соцжитла, незабаром змогла стати його повноправним власником? Це, з низки причин, – із жанру фантастики. Банки, через постійне знецінювання національної валюти, з великою обережністю ставляться до кредитних програм на купівлю житла. До цього плюсуются зміни у законодавчій базі. Чи зросте плата за реєстрацію і, у зв'язку із цим, сума початкового внеску за іпотекою? Питання, питання, питання…
Якщо говорити про звичайну іпотеку, то сьогодні її умови зовсім не соціальні. По–перше: спільний дохід родини повинен бути «білим», з усіма належними відрахуваннями, і не менше 8–9 тисяч гривень на місяць. По–друге: вік здобувача. Майбутній власник іпотечного житла, через імовірну нестабільну платоспроможність, повинен бути не молодший 26 років.
Питань більше, ніж відповідей. Залишається додати, що фінансовий фундамент ухваленої міськрадою програми становить 47,5 млн гривень. Яка частина цієї суми піде на виконання соціального замовлення на житло для колишніх вихованців дитбудинку у 2013 році? Поживемо – побачимо.
