Відомо, що жіночий соціальний рух розпочався понад двісті років тому у Франції. А потім він поширюється в Англії, цілій Європі, США.
Напередодні «обласних іменин» наш кореспондент зустрівся з Надією МАРЧУК, заступницею голови Асоціації жіночих організацій області, депутатом Одеської облради.
– Надіє Борисівно, адже й українським жінкам віддавна була властива громадська активність…
– Перші її прояви як організованого руху спостерігаються на Наддніпрянській Україні, що входила до складу Російської імперії. Потяг до вищої освіти серед жінок увиразнився у 50-х роках ХІХ століття, а 1890 року представниці «слабкої статі» здобули можливість вступати до університетів. В цьому напрямі працювало «Товариство допомоги вищій жіночій освіті» – одна з перших подібних спільнот в Україні.
У 90-х роках ХІХ століття жінки стали активно долучатися до політичної діяльності, а початок ХХ століття позначився зростанням чисельності їхніх організацій різного спрямування. Вагому роль у становленні такого руху відіграло створення «Одеського товариства оборони жінок» (1904–1917 рр.). У 1909 році формуються організації нового типу – жіночі клуби.
– Наскільки мені відомо, першим свідченням роботи з жіноцтвом, розпочатої на рівні держави, у нашій області була жіноча конференція…
– …яка відбулася в липні 1920 року в Одесі. При губернських виконкомах були створені жінвідділи. Такі ж відділи були й на рівні районних комітетів партії. Відповідно робота корегувалася партією. Наголос робився на підтримці більшовиків.
Виказувати громадську активність через профспілки пропонувалося у сфері організації дитячих установ, закладів громадського харчування, ліквідації неписьменності тощо. Наприкінці 1926 року Одеський губком партії надіслав жінвідділам листа щодо залучення до виборів у ради всіх рівнів, їхніх виконавчих органів, комісій за партійними та господарськими кампаніями.
– А що ж відбувалося з жіночим рухом у нашій області при її створенні 81 рік тому?
– Початок 30-х років дещо змінив акценти у змісті відповідної роботи. Особливого значення набуває залучення жінок у виробництво та на керівні посади.
У 1932 році Одеський обком партії скликає нараду і ухвалює Постанову – «Про висування та підготовку жінок-колгоспниць на керівну колгоспну роботу». Малася на увазі мобілізація активності колгоспниць заради успішного проведення жнив, збільшення врожайності, нарощування поголів’я худоби. Ставилося завдання підготувати на різноманітних курсах 1300 колгоспниць – завідувачок ферм, голів артілей, членів правлінь, інструкторів райколгоспспілок тощо.
Але все це здійснювалося в інтересах держави, розглядалося у площині будівництва соціалізму та майже не торкалося розвитку особистості. Не залишалося сподівань на самостійні, поза партійнім впливом, громадські об’єднання жінок.
– А що змінилося на Одещині після Першого всесоюзного з’їзду жінок, який відбувся у грудні 1987 року в Москві?
– Того ж року, в руслі перебудовних процесів у країні, була створена Одеська обласна жіноча організація, пізніше – обласна рада жінок, потім – Асоціація жіночих організацій (1991 рік). Головою було обрано О.В. Цуницьку, заступницею – Л.Г. Сєбову. У зв’язку з ухваленням Закону України «Про об’єднання громадян» 23 листопада 1992 року була зареєстрована Асоціація жіночих організацій Одеської області, яка набула статусу юридичної особи.
Всі ці роки головою, а пізніше Почесним головою, була Ольга Володимирівна Цуницька, засновниця та лідерка жіночого руху в нашій області. На жаль, не так давно Ольга Володимирівна пішла з життя, але я впевнена, що жінки нашої області ще багато років братимуть за основу своєї роботи ті здобутки, які нам залишила вона. Навіть готуючись до зустрічі, знову перечитала матеріали її книжки «Жіночий рух в Україні».
Сьогодні Асоціацію очолює дуже шанована жінка – Світлана Олександрівна Дігуляр.
Асоціація об’єднує 70 організацій, у яких працюють 14 тисяч активісток громадського руху.
– Не раз «Одеські вісті» розповідали про реалізацію значних благодійних проектів…
– …у результаті чого тисячі малозабезпечених дорослих і дітей отримали допомогу. Стали традиційними щорічні благодійні заходи «Збираємо дитину до школи», «Великодній дарунок дітям», «Зігрій піклуванням і любов’ю дитину», День Матері, День сім’ї, Міжнародний день захисту дітей.
Вагому підтримку роботі Асоціації надає «Південноукраїнський центр гендерних проблем (керівниця – Л.І. Кормич, професор, заступниця голови Асоціації).
Останнім часом ми багато уваги надаємо молоді – і особливо студентській. Створено молодіжне крило, яке очолює заступниця голови Асоціації Юлія Мельник.
– Про яку з жіночих організацій області Ви передусім хотіли б сказати добре слово?
– Хочеться відзначити активну роботу більшості їх, але все ж таки найкращі з кращих – Асоціація жінок Суворовського району м. Одеса (К.М. Шикіна), Южненська міська організація «Любава» (Т.І. Макогоненко), ГО «Жінки Овідіопольщини» (В.М. Гоменюк), ГО «Жінки Біляївщини» (Л.В. Колотілова), Білгород-Дністровська міська організація «Жінки за майбутнє України» (В.П. Ситко), Кодимська районна жіноча рада (З.Г. Пороник), Арцизька районна жіноча рада (О. Шварцман), ГО «Пересипчанка» (Н.М. Абрамова), ГО «Червона калина» (В.В. Орлова), Роздільнянська організація інвалідів (В.Г. Сидоренко), обласне Товариство Червоного Хреста (Т.В. Барнич).
– Я з задоволенням ознайомився з книжкою «Зоряний Олімп жінок Одещини», де представлено 120 активісток громадського руху.
– Ви звернули увагу, що всі героїні цієї книжки – соціально активні люди, небайдужі до проблем сьогодення, кожна з них – це особистість? Саме на долонях таких жінок тримається наш світ – бурхливий, іноді неспокійний, – де виникає потреба вдаватися саме до жіночих душевних якостей заради досягнення злагоди – не тільки в побуті, але й у суспільстві загалом.
На мій погляд, що більше буде жінок у парламенті, у самоврядуванні, на керівних посадах, то менше буде протистояння в соціумі, більше буде взаємної довіри між людьми.
Гаслом Асоціації й надалі залишатимуться слова «Ми всі різні – і в цьому наше багатство. Ми всі разом – і в цьому наша сила».
