Сьогодні чути нарікання жителів великих і малих сіл на роботу дільничних інспекторів міліції. Мовляв, хотілося б, щоб вони приїжджали до населених пунктів частіше. А в ідеалі – щоб жили на території громади.
Такі бажання людей зрозуміти можна. Бо ж у випадку розбійного нападу, крадіжки чи інших правопорушень без допомоги міліціонерів не обійтися. Все це справедливо. Але ж всі розуміють: один дільничний, що обслуговує декілька адміністративних одиниць, не встигне оперативно реагувати на повідомлення громадян. Вихід із такої ситуації вже давно знайшла громада Гребениківської сільради, що у Великомихайлівському районі. Тут вже понад п’ять років працює громадське формування під керівництвом сільського трудівника Миколи Миколайовича Богданова. Саме з його ініціативи в селі організовано нічне чергування на вулицях та в місцях масового відпочинку молоді.
– Люди вже звикли у випадках крадіжок, бійок чи сімейних сварок передусім телефонувати мені, – широко усміхаючись говорить Микола Миколайович. – Це може статися в будь-який час – і вдень, і вночі. Я повинен розібратися у ситуації і лише у крайньому випадку викликаю дільничного інспектора. Ми розуміємо, що міліція до Гребеників не наїздиться, бо шлях то неблизький – майже 40 кілометрів від райцентру. До того ж бувають комічні випадки: п’яний чоловік дебоширить, дружина мусить викликати дільничного, а коли той прибуває з наміром забрати порушника до райвідділу міліції, жінка його захищає: «Я ж хотіла тільки налякати його!» Ну, посудіть самі – хіба варто було дільничному витрачати час і пальне, щоб «лякати» людей? Зараз у таких випадках я розбираюся самостійно.
– Микола Богданов – дуже авторитетний в селі чоловік, – долучається до розмови Гребениківський сільський голова Галина Вікторівна Таран. – Такі ж шановані і його помічники – їх 24. Вони постійно чергують на дискотеках та під час інших масових заходів. Кожен розуміє, що ніхто так не дбатиме про безпечне дозвілля молоді, як самі односельці. Тож постійно спілкуються з юнаками й дівчатами на різні виховні теми, за необхідності можуть виступити на шкільній лінійці, проаналізувати поведінку тих чи інших учнів під час дискотеки або свята. Одне слово, мене радує те, що члени громадського формування працюють не формально, а проявляють власну ініціативу і справді турбуються про жителів громади. Село у нас велике – зареєстровано до тисячі чоловік, тож завдяки таким людям воно живе і не залишене віч-на-віч зі своїми проблемами.
Цей досвід могли б запозичити у багатьох селах. Тим паче, що для створення громадського формування не треба витрачати коштів. Головне – бажання й ініціатива найавторитетніших у селі людей.
