Одеситів тішить, з якою енергією споруджуються й реставруються храми після багатьох десятиліть «войовничого» атеїзму. Серед таких, що реставруються, – собор великомученика й цілителя Пантелеймона на Пантелеймонівській, 66, що добре проглядається із Привокзальної площі.
Минуло 127 років з того часу, коли ченці, котрі прибули з Афона, орендували у одеського домовласника
п. Ніколаїді будиночок. Потім на цьому місці виникло Пантелеймонівське подвір'я. А 9 травня 1893 року був закладений і 10 січня 1896 року освячений при подвір'ї один із найвеличніших храмів Одеси.
Реставраційні роботи завершуються, але є одна деталь, що непокоїть вірян (і не лише) одеситів. Старожили розповідають, що на торці храму (з боку Ришельєвської вулиці) був викарбуваний величезних розмірів хрест, добре помітний з далекої відстані, а нинішні реставратори про це не знають. Але чи не зраджує пам'ять старожилам, адже з часу останнього закриття храму у травні 1961 року для передачі під планетарій (!) та інші установи минуло досить багато часу. На щастя, збереглися численні фотографії, на яких чітко видно згаданий хрест, причому він є й на дореволюційних «видах», і на фотознімках часів війни. Таким собор побачив майбутній Нобелівський лауреат, а у роки Другої світової – солдат вермахту Генріх Белль, який у листі до дружини Аннемари Белль пише 7 січня 1944 року: «На фоне темно-серого неба ты увидишь фантастические силуэты прекрасных башен с куполами-луковицами…». Це означає, що хрест «пережив» навіть «комісію з вилучення», що прийшла сюди у 1922 році на чолі з тов. Жариковим (звучить майже як Шариков). Що ж, булгаковські Швондери й Шарикови визначали (на жаль!) як жити одеситам, але ж нині є можливість цілком подолати їхню «спадщину».
Очевидно, хрест був збитий у 1961 році, коли згідно з постановою № 507 від 26 травня 1961 року семінарію «перевели» на Великий Фонтан. Слід ураховувати, що реставрація – це не капремонт, а відновлення (саме так це слово перекладається латиною) історичної пам'ятки в первісному вигляді.
Свято-Пантелеймонівське подвір'я значиться у списку пам'яток містобудування під охоронним номером 965-ОД і заслуговує на цілковиту реставрацію. Зрозуміло, науково-реставраційні роботи не можуть ґрунтуватися лише на спогадах старожилів і фотографіях. Відомо, що «первісні ескізи» храму готував синодальний архітектор Н.Н. Ніконов, а «плани в натурі» – архітектор Л.Ф. Прокопович, до справи були залучені столичні фахівці – професор Шокорєв і Ахапкін. Можливо, в архівах уціліли їхні наробітки.
Великий храм за усіх часів мав величезне значення у житті одеситів і прочан – сюди приїжджав великий святитель Іоанн Кронштадтський. Не випадково постановою від 26 січня 1909 року Ново-Рибна вулиця перейменована на Пантелеймонівську. Повернення храму з подвір'ям вірянам 22 вересня 1991 року було прихильно сприйнято усіма жителями Одеси різних національностей і релігійних конфесій.
У молитві великомученикові й цілителеві Пантелеймону є слова: «Услыши стенание и вопль мой, умилостиви Небесного Верховного Врача душ и телес наших, Христа Бога нашего...». Віриться, що великий символ християнства знову займе належне місце на одному з головних храмів столиці Півдня.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець; Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ
