18 лютого цього року Президент країни Віктор Янукович підписав Указ про призначення головою Любашівської районної державної адміністрації Максима Петровича Обода. Комусь може здатися, що ще зарано говорити про результати роботи. Щоправда, період адаптації Максим Петрович пройшов ще у минулому році. Молодий, енергійний політик впевнено заявив про себе, працюючи радником голови обласної державної адміністрації Е.Л. Матвійчука, впроваджуючи регіональну програму «Народний бюджет» у Ананьївському, Ширяївському, Іванівському, Комінтернівському, Миколаївському, Березівському та Любашівському районах.
– Максиме Петровичу, чи достатньо було часу, щоб пройнятися проблемами, над якими Вам доводиться зараз працювати в ролі керівника району?
– Щоб пройнятися проблемами, часу багато не потрібно. Все, що турбує людей, лежить на поверхні. Час потрібен для того, щоб знайти шляхи розв’язання цих проблем, а їх справді багато і в соціальній, і в економічній сферах, та й, чого гріха таїти, в адміністративній ланці теж.
– Спілкуючись з жителями сіл, Ви визначилися з найголовнішим, що слід зробити передусім?
– Сьогодні людей непокоять дуже прості речі: рівень заробітної плати та соціальних виплат, стан доріг, можливість своєчасно отримати лікування, як доїхати до райцентру з віддалених сіл, без бюрократичних перепон отримати право власності на земельну ділянку чи нерухомість. Люди порушують дуже й дуже багато питань. Часто-густо навіть такі, що не належать до компетенції голови райдержадміністрації, як, наприклад, занедбані кладовища. Таке сприйняття влади у простих людей. Якщо ти керівник району, то й відповідати повинен за все, що у районі відбувається. І доки ми не створимо належну систему місцевого самоврядування, яка розширить компетенцію та фінансові можливості сільських, селищних, міських рад, весь тягар відповідальності за стан справ нестиме виконавча гілка влади, яка представлена районною державною адміністрацією. У цьому контексті я цілковито підтримую ініційовану Президентом України Віктором Януковичем концепцію адміністративно-територіальної реформи, суть якої якраз і полягає у передачі ширших повноважень місцевим радам. Але поки що, як кажуть, маємо те, що маємо.
Що стосується завдань, які ставлю перед собою, то їх, мабуть, простіше групувати за галузями. Почну, звичайно, з економіки. Насамперед, необхідно створити умови для розвитку торгівлі на автомагістралі Одеса – Київ в районі ДРП. Любашівка має історично сформований бренд, власну торговельну марку на м’ясну продукцію приватного виробництва, яка користується попитом, але зручного місця для її реалізації немає. Тому й згадують іноді любашівські ковбаси. Відродимо торгівлю – створимо нові робочі місця, стимулюватиметься галузь тваринництва, відповідно зростуть і надходження до бюджету. Тож над вирішенням цього питання ми зараз серйозно працюємо.
Наступне завдання – це ревізія земель сільськогосподарського призначення. Прикро говорити, але в районних органах різної відомчої підпорядкованості відсутня чітка інформація: скільки землі в районі, хто її обробляє, хто і скільки має платити в бюджет за її використання.
Раніше колгоспи, які володіли землею, утримували всю сільську соціальну інфраструктуру. Нині, якщо керуватися логікою, цим повинні займатися місцеві господарства. Але фінансову участь у житті своїх сіл беруть одиниці за принципом: хто везе, того й поганяють. Я вважаю це хибною практикою. Щоб її виправити, розробляємо механізм укладання угод про соціальне партнерство між сільгосппідприємствами та органами місцевого самоврядування, за якими кошти від землекористувачів офіційно надходитимуть на спецрахунки сільських та селищних рад. Які проблеми розв’язуватимуться за отримані кошти – визначать громадяни. Така практика розвитку територіальних громад плідно діє в Кіровоградській, Вінницькій, Сумській областях. Цей досвід започатковуємо і у себе. На жаль, далеко не всі аграрії сприймають цю ініціативу позитивно, але іншого варіанту поки що не бачу.
Ключовою проблемою є питання легалізації заробітної плати. Зарплати в «конвертах» мають відійти у минуле, інакше про зростання доходів у бюджет й мріяти не варто.
Плідно працюємо над залученням інвестицій. Готуємо інвестиційний паспорт Любашівського району, який будемо розсилати потенційним інвесторам, бо без залучення свіжих коштів ми не будемо мати перспективи економічного розвитку.
Особливо важливий: розвиток соціальної сфери, насамперед, виконання програми голови облдержадміністрації Едуарда Матвійчука «Народний бюджет». За наслідками проведених сходів громадян заплановано дуже багато. Це, мабуть, тема окремої розмови. Коротко скажу, що у кожній сільській раді визначені школи, дитячі садки, сільські клуби, ФАПи, які потребують ремонту, реконструкції тощо. Впродовж літа та осені маємо втілити у життя все заплановане. Дуже багато особистого часу витрачається, щоб плани стали реальністю. Нещодавно, наприклад, весь день провів у Новокарбівці та Боковому, де разом з проектантами займався питанням капітального ремонту сільських клубів з метою їх подальшого переобладнання під школу та дитячий садок.
Завдань дуже багато. Про всі відразу й не розповіси.
– Планів щодо розвитку району багато. На кого спиратиметеся, щоб втілити їх у життя?
– Звичайно, на своїх співробітників. Вважаю, що за цей короткий термін вдалося сформувати надійну команду. Я був приємно здивований рівнем кваліфікації більшості своїх підлеглих. Та й кадровий потенціал у районі досить високий. Як кажуть, було б бажання працювати, а результат буде.
– За результатами першого кварталу район у загальнообласному рейтингу перемістився з 9-го на 7-ме місце. Чи вважаєте це своєю заслугою?
– Це заслуга усієї команди. Ми «підтягнули» показники з бюджетних питань щодо дохідної частини, за рахунок чого й піднялися на вищу позицію. Сподіваюся, що за підсумками півріччя результати будуть не гіршими.
– Максиме Петровичу, ходять чутки про проблеми зі зберіганням компоненту ракетного палива меланж на території військової частини. Ваш коментар.
– Любашівський район взагалі на чутки багатий. Наприклад, ходили розмови про командно-штабні навчання, які відбулися понад місяць тому, під час яких розганялися хмари, що нібито утворилися від витоків меланжу. Ситуація просто анекдотична. Адже поки не займалися вивезенням меланжу, цю тему ніхто не порушував. Тільки-но відремонтували під’їзну залізничну колію до військових складів, щоб вивезти цистерни з цією речовиною, відразу придумали техногенну катастрофу. Розповсюджувачі цих пліток хоча б задумалися, що на території військового містечка роками живуть військовослужбовці з сім’ями, і ніхто ще не постраждав. Хочу заявити офіційно: залізнична колія відремонтована, місткості з меланжем перебувають у нормальному стані, а військовики готуються до його вивезення.
– Чи відчули Ви повною мірою усю відповідальність, яку взяли на свої плечі?
– Відчув. І, мабуть, більш ніж повною мірою. Влада взагалі – це, передусім, відповідальність. Інакше до влади ставитися не можна, бо «закрутить» голову. Я взагалі дивлюся на ці речі так, що якщо Бог дав мені можливість працювати на цій посаді, то я маю працювати на людей і для людей, як банально б це не звучало. Оцінку моїм діям даватимуть люди, тоді й побачимо, як я упорався зі своїми обов’язками. Влада – це не преференції, а тяжкий тягар на плечах, але я готовий його нести.
– У давнину говорили: я людина, і ніщо людське мені не чуже. Максиме Петровичу, розкажіть про свою родину і чим захоплюєтесь?
– Маю дружину Олександру та сина Петра, якому два з половиною роки. Нещодавно придбав будинок (не за бюджетні кошти) та планую перевезти сім’ю до Любашівки. Щодо захоплень: рибалити люблю, оскільки полювання задоволення мені не приносить; куховарити для близьких та друзів; читати. Ще музикою захоплююся, колись грав на гітарі. Правда, часу зараз на це не вистачає. Мій робочий день починається о восьмій ранку і закінчується після дев’ятої вечора. Тому останнім часом про хобі лише згадую. Але гадаю, що поступово з цим налагодиться.
