Погода вередувала та вносила свої корективи до програми підготовки курсантів Військової академії. Зі стартового командного пункту керівник викиду десанту капітан Євген Галицький постійно виходив на зв’язок із представниками Одеського районного диспетчерського центру, але дозволу на здійснення польотів та стрибків з парашутом не надходило. У тривожному очікуванні, практично відпрацьовуючи нормативи з різноманітних армійських дисциплін, перебували майбутні офіцери, командири й викладачі на чолі з начальником факультету високомобільних десантних військ і розвідки полковником Станіславом Чумаком. І лише на п’ятий день після початку тритижневого осіннього курсантського польового виходу нарешті розпогодилося: швидкість вітру зменшилася, туман розсіявся, і на горизонті з’явився довгоочікуваний гелікоптер Мі-8.
Саме задля того, щоб здійснити стрибки з парашутом, вони – близько 150 курсантів усіх чотирьох курсів одеської кузні офіцерських кадрів – і змінили свої одеські «зимові квартири» на полігонний табір в селищі Чорноморське. Вбили кілки, поставили намети, встановили в них печі-«буржуйки» й ліжка і, відточуючи свою майстерність на тактичному полі та у вогневому містечку, з нетерпінням очікували на здійснення десантування з Мі-8.
Звісно, що хлопці готувалися до цього випробування небом протягом усього поточного року навчання у Військовій академії. Але одна річ – теоретична складова та відпрацювання дій на парашутно-десантному комплексі, і зовсім інша – практичне десантування на незнайомій ділянці місцевості. І головне в такий момент – виконати все як належить, не злякатися, не розгубитися та не підвести своїх командирів і товаришів.
Як і належить, цього разу всі курсанти були на висоті! На 600-800-метровій висоті! Адже саме з висоти 800 метрів, без зброї та спорядження, здійснили свій перший ознайомчий стрибок першокурсники. На відміну від них, у курсантів старших курсів завдання було дещо іншим. Здається, і відстань до землі на 200 метрів менша, але вони, зі зброєю в руках та повністю екіпіровані, готові після приземлення з 600-метрівки одразу вступити в бій з умовним супротивником.
За їхніми злагодженими діями довелося спостерігати на різних етапах повітряно-десантної підготовки – від укладання парашутів до безпосереднього здійснення стрибків та приземлення. Спостерігати за тим, як один за одним, відділення за відділенням, взвод за взводом хлопці доводили своїм командирам, що «ніхто, крім них!», що саме вони є найпершими серед перших, вони належать до лав елітної «крилатої піхоти».
За традицією, цього ж дня відбувся своєрідний ритуал посвяти першокурсників у воїни-парашутисти. Вони з рук тимчасового виконувача обов’язків начальника академії генерал-майора Олега Гуляка отримали значки та посвідчення відповідного зразка.
Ось таким був лише один із навчальних днів нещодавнього тритижневого польового виходу курсантів факультету високомобільних десантних військ і розвідки одеського військового вишу. А загалом упродовж усього цього часу вони в практичній площині виконали й низку інших навчально-бойових завдань. Зокрема, відпрацьовували різноманітні дії на фоні наперед визначеної тактичної обстановки, проводили рейди в тил умовного супротивника, захоплювали його опорні пункти, вели вогонь з автоматів, кулеметів, гранатометів, здійснювали водіння бойових машин десанту та вправи зі стрільб із БМД-2, виконали по чотири стрибки з парашутом кожен. Стрибки, звісно, – не останні. Адже програмою повітряно-десантної підготовки передбачено, що за всі чотири роки навчання у виші кожен із курсантів має здійснити близько 30 стрибків із парашутом – вдень і вночі, на землю і на воду, з вертольота Мі-8 і літаків Іл-76 та Ан-26. А потім на них чекає нелегка офіцерська служба: ті ж численні десантування та виконання інших відповідальних завдань командування. Чи готові вони до цього, чому обрали професію військовика та які емоції відчувають, коли роблять крок у небо і впродовж кількох хвилин ширяють над землею під куполом парашута? Про це й розповіли курсанти та їхні командири після першого осіннього десантування.
Курсант 4-го курсу Артур Крищук:
– Для мене кожен черговий стрибок із парашутом асоціюється не з подвигом, а з виконанням військового обов’язку. Той, що виконав сьогодні, вже 15-й за рахунком. Але адреналін від зустрічі з небом відчуваю завжди. Щодо тривожних думок, то я їх від себе відганяю. Головне – зробити все як треба: у повітрі розгорнутися обличчям проти вітру та ноги звести разом, аби під час приземлення їх не пошкодити. Вже з нетерпінням чекаю на нові стрибки, які для нас, курсантів факультету високомобільних десантних військ і розвідки, є важливим етапом підготовки до служби на офіцерських посадах. До неї ми наполегливо готуємося і розпочнемо її вже влітку наступного року.
Курсант 1-го курсу Артем Молчанов:
– Сьогодні я здійснив свій перший у житті стрибок із парашутом. Дуже радію тому, що відтепер мене можна називати десантником. Трохи хвилювався, коли вертоліт набирав висоту, усвідомлюючи, що саме зараз має відбутися «десантне хрещення». Але крок у небо зробив за всіма правилами, дивлячись не вниз, а на горизонт. Враження важко передати, ширяння в повітрі здається таким довгим, хоча з моменту десантування до приземлення минає лише якихось кілька хвилин. І на цьому етапі важливо пам’ятати про поради викладачів – ні на мить не втрачати концентрацію та вірно згрупуватися в повітрі. Адже саме тоді, і сьогодні я в цьому переконався особисто, стрибок буде успішним. А пішов я навчатися на офіцера тому, що волів ним стати. Бажав бути військовиком – людиною честі й відповідального обов’язку, захисником Вітчизни.
Начальник факультету високомобільних десантних військ і розвідки полковник Станіслав Чумак:
– Ці стрибки з парашутом є особливими. Адже в рамках цьогорічного тритижневого польового виходу вперше за час існування Військової академії ми здійснили десантування на полігоні, що розташований в селищі Чорноморське. Як командир, який у відповіді за підлеглих, задоволений тим, що це випробування небом курсанти витримали з честю. І, звісно, вітаю з дебютним стрибком першокурсників, для яких цей день запам’ятається назавжди, має стати своєрідною точкою відліку на складному курсантському шляху до офіцерських зірок.
