П’яті у командному заліку
У Києві завершився розіграш Кубка України з боротьби самбо за участю майже трьохсот претендентів.
Нашу область представляли 15 атлетів під керівництвом заслуженого тренера України Сергія Оганезова. Двоє з них піднялися на найвищу сходинку п'єдесталу пошани. Так, майстер спорту Саркіз Саргсан
(62 кг) провів переможно п'ять сутичок. Під завісу турніру Антон Ходаков (100 кг) успішно провів чотири зустрічі.
Бронзовими призерами стали: кандидат у майстри спорту Лев Лахін (90 кг), майстри спорту Ольга Єжихіна (56 кг) і Анна Греськова (68 кг).
У бойовому самбо Дмитро Синчак (52 кг) посів третє місце, виконавши норматив кандидата в майстри.
У ваговій категорії 74 кг стартувало 40 чоловік. Раміз Абдулаєв став п'ятим. Також близькі до призерів були Сергій Гончарук і Віктор Хан.
У загальнокомандному заліку одесити посіли п'яте місце.
Євген ГОРЕЛЮК
Кращі – прикордонники
В Одесі, у спортивній залі товариства «Динамо» завершилися змагання з волейболу, що входять до програми традиційної спартакіади за участю 17 команд.
Вчетверте поспіль чемпіоном стала команда Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, де капітаном кандидат у майстри Сергій Слюсарчук.
Друге місце посіли представники Південної митниці, капітан – майстер спорту Олександр Акімов. Бронзовим призером став колектив одеської авіаескадрильї Державної прикордонної служби України. Командир – Артем Забродоцький.
Тим, хто відзначився, вручено грамоти, медалі, подарунки.
Це був завершальний, одинадцятий вид спорту Спартакіади одеського «Динамо».
Євген Александров
І замахнемося!
Пам’ятаєте чудовий фільм Ельдара Рязанова «Бережись автомобіля»? Там є епізод, коли режисер звертається до трупи: «А чи не час, друзі мої, нам замахнутися на Вільяма, розумієте, нашого Шекспіра?». На що актори відповідають: «І замахнемося!» Здавалося б, рядовий епізод, але фраза швидко прижилася в народі, ставши сучасною приказкою. Вона символізує максималізм та прагнення до більшого. Хтось вбачає у цьому іронію або навіть самоіронію – мовляв, самодіяльний театр і береться за Шекспіра. Але поверніть ситуацію інакше: адже якщо не спробуєш, ніколи не довідаєшся, де насправді межа власних можливостей.
Цим ліричним відступом хотілося б підвести до розповіді про наш баскетбольний клуб, що носить горде ім'я «Одеса». Так, в історії команди траплялися невдалі періоди. Але зараз слово «Одеса» в турнірних таблицях чемпіонату та Кубка країни викликає непідробну гордість.
Витративши трохи часу на «розгойдування», команда, очолювана Олегом Юшкіним, знайшла потрібний ігровий ритм. Починаючи з кінця жовтня, одесити грають у режимі двох матчів на тиждень. Як і в їхніх футбольних колег, двобої чемпіонату чергуються з кубковими матчами (хоч і внутрішнього масштабу). «Одеса» успішно пройшла кваліфікацію Кубка України, одержавши чи не найскладнішого суперника на цій стадії, і додала до свого календаря мінімум шість календарних зустрічей.
З 30 жовтня по 8 грудня, тобто за 40 днів, одесити в цілому провели 12 матчів. І в кожному з них здобули перемогу! У кожному! Притому, що суперники були аж ніяк не з тих, хто з радістю здається на милість переможцеві.
«Одеса» завжди славилася своїм характером. Втім, у колективі, що постійно оновлюється, яким і є практично будь-яка спортивна команда, характер щоразу потрібно загартовувати знову. І, мабуть, даний період сезону став відмінною можливістю пройти це загартування. Двічі одесити вигравали матчі з різницею у 2 очки, ще в п'яти випадках перевага нашої команди не перевищувала 5 балів. Такі підсумки є доказом завзятої боротьби, що ведеться до останніх секунд – а в баскетболі навіть півсекунди часом має значення. Матчі, у яких немає можливості розслабитися, пустити гру на самоплив. У яких з кожною миттю ціна будь-якої помилки зростає в рази. Саме в таких боях і формується той самий характер, який свого часу (старожили не дадуть збрехати) приводив наш клуб до чемпіонських звань.
Але, звичайно, причини успіхів «Одеси» криються не лише в психології. У листопаді виповнилося рівно три роки з того часу, як головним тренером команди (на початку із приставкою «в.о.», яку потім справедливо прибрали) став Олег Юшкін. Олег Олександрович часто сам себе називає молодим наставником, і тримається скромно на тлі корифеїв тренерського цеху. Але за цією скромністю приховується лише величезне бажання працювати над собою та постійно прагнути до зростання: як особистого, так і командного. Баскетбол – гра одночасно і проста, й складна. На поверхні завжди лежить результат та окремі моменти естетичної краси. Але якщо розбиратися докладно, то за кожним епізодом, за кожною дрібницею стоїть сумлінна праця. Неозброєним оком її часом не видно. Але, придивившись, стає очевидно, що наставник одеситів три роки тому і зараз – це, як звикли говорити в нас, дві великі різниці.
Якщо для тренера вік – це додатковий досвід, то для гравців роки в плюс рідко йдуть. Лідерами «Одеси» є ветерани: Балашов, Кривич і, звичайно ж, улюбленець публіки Лав. Але якщо раніше в одеситів був помітний явний перегин до «30+», то зараз команда намагається знаходити розумний баланс. Запрошення раніше Агафонова та Носкова, а в нинішньому сезоні Артамонова дозволяє Олегові Юшкіну витримувати високий темп та змінювати ігровий малюнок вже під час матчу. Крім того, ще один важливий чинник у стратегії «Одеси» – це кількість українців. Зараз у чемпіонаті діє формула «4+1», яка означає, що на паркеті одночасно можуть перебувати чотири іноземці і обов'язково один українець. Багато клубів дуже неохоче прийняли це рішення – у таких колективах українці грають роль «манекена», якого тренер змушений випускати, щоб не порушувати регламенту. Часом український гравець, проводячи по 20 – 25 хвилин, жодного разу навіть не кидає м'яч у кільце – іноземцям дозволено не помічати свого товариша по команді з жовто-синім паспортом. В «Одесі» ж українці не просто набрані для числа та «відбування номера». Це єдиний клуб Суперліги, у якому одразу п'ятеро наших співвітчизників справді грають велику роль і визначають філософію команди.
Звичайно, й іноземців не варто скидати з рахунків. В Одесі не грають зірки першої величини. Але Еверетт, Шеляков і Деніелс, які прийшли в цьому сезоні, що додалися до вже «без п'яти хвилин одесита» Джастіна Лава, підсилили команду не на папері, а на ділі. З помилок, допущених минулого сезону, клуб зробив вірні висновки. І це теж має значення.
Попереду в «Одеси» важкий грудень, у якому команда складатиме справжній іспит на міцність, кидаючи виклик грандам вітчизняного баскетболу. На перше «питання квитка» одесити вже відповіли на відмінно, обігравши в рідних стінах учасника Євроліги УЛЕБ – столичний «Будівельник»! Якщо й надалі іспит буде здано гідно, то чому б нам, друзі мої, не замахнутися на медалі? Відповідь знайдете вище!
Владислав Уцеховський
