Вперше побачити у справі начальника клініки нейрохірургії та неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, заслуженого лікаря України полковника медичної служби Венера Ашрафовича Якупова випало на початку дев’яностих, коли бандити вершили свавілля й багато беззахисних людей ставали жертвами вуличних розбоїв і грабежів.
Покидьки з кастетами в руках не пощадили тоді й двох наших товаришів – полковників у відставці, ветеранів військової журналістики. Відморозки, що розперезалися, з інтервалом в один день, відправили їх на госпітальні ліжка зі звичним для того часу діагнозом – черепно-мозкова травма. Наслідки могли бути дуже сумними. Але нашим колегам пощастило: лікувати їх узявся військовий хірург Якупов. Разом зі своїми соратниками за медичним цехом протягом трьох тижнів він виходжував і піднімав на ноги потерпілих у нейрохірургічному відділенні військового госпіталю.
«…Он победил!
И есть возможность плакать,
И есть способность слезы побеждать».
Це рядки з вірша «Выбор», які пізніше присвятив Венеру Якупову один з його колишніх хворих, оспівавши воістину почесну та шляхетну професію лікаря.
Свій остаточний вибір професії Якупов зробив у середині 60-х років минулого століття, вирішивши раз і назавжди стати лікарем, до цього попрацювавши електриком на одному із заводів Башкирії. У 1965 році Венер вступив до Уфимського медичного інституту. По чотирьох роках були два роки навчання на військово-медичному факультеті Куйбишевського медичного інституту.
Лікарські шляхи-дороги Венер Ашрафович долав завзятою працею, зробивши тисячі операцій у військових госпіталях Забайкалля, Приволжя, Групи радянських військ у Німеччині, Північного Кавказу, Афганістану й України. Він ставав кумиром тих, хто довірив йому своє здоров’я, а часом і саме життя.
Сьогодні в робочому кабінеті заслуженого лікаря України Венера Якупова є чимало коштовних подарунків, грамот і дипломів, які йому вручені в різний час за його професійний талант. Серед них особливе місце посідає одна книжка. У тепер уже далекому 1974 році її з найкращими побажаннями Венеру Ашрафовичу подарував його вчитель, Герой Соціалістичної Праці, професор, доктор медичних наук, головний нейрохірург Міністерства оборони СРСР Борис Олександрович Самотокін. Це настанови у найскладнішому розділі хірургії: захворювання й ушкодження центральної та периферійної нервової системи, лікування патологій спинного та головного мозку. Саме те, чому присвятив своє життя Венер Якупов. Він і сьогодні часто зі вдячністю згадує Бориса Олександровича Самотокіна, який навчив його, на ту пору молодого лікаря, чимало чого. І головне – того, що будь-яка операція – це самовіддана, пов’язана з певним ризиком, боротьба, з якої хірург зобов’язаний вийти переможцем за будь-що.
Скільки їх, таких важливих, медичних перемог на рахунку військлікаря від Бога Венера Якупова? Не полічити! Саме тому, станься лихо, багато які військовики та люди в цивільному намагаються звернутися по допомогу саме до нього – до Якупова. Бо кожен знає: він професіонал із великим і добрим серцем, якоюсь особливою інтелігентністю у спілкуванні з людьми.
Багатий, здобутий багаторічною практикою лікарський досвід допомагає Венеру Ашрафовичу безпомилково розпізнати ступінь небезпеки. Так було, наприклад, із прапорщиком міліції Павлом Бардою. Два місяці страждав цей чоловік від болю, схуд на 10 кг, порушилася координація рухів, терпли кінцівки. Він звертався до різних лікувальних установ, ходив до масажистів і на голковколювання, а стан здоров’я все погіршувався. І ніхто не міг розпізнати причину захворювання. Допоміг, як нерідко буває, випадок: знайомі порадили звернутися до військлікаря Якупова. Той, провівши необхідні дослідження, відразу ж поставив точний діагноз: грижа шийного відділу хребта. Вчасна операція та подальший грамотно складений реабілітаційний курс повернули Павла до нормального життя, до дружини й дітей!
Ми розмовляли з прапорщиком і з іншими пацієнтами клініки нейрохірургії та неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. І всі дякували долі за те, що в тяжкий життєвий момент вона звела їх із Венером Ашрафовичем Якуповим.
Що таке є провести багатогодинну операцію із приводу лікування захворювань і ушкоджень головного мозку, шийного, грудного та поперекового відділів хребта, відомо тільки хірургові! Якої неосяжної напруги зазнає лікар, скажімо, знімаючи частину черепа, зшиваючи дрібні мозкові нервові капіляри?! Як-то воно – зробити розріз навколо лопатки, розсікти м’язи спини, ребра, відсунути легеню, блокувати кровотечу й за допомогою кісткового трансплантата скріпити деформований хребець зі здоровим?! Коли Венер Ашрафович говорив про специфіку цієї філігранної роботи, про те, що хірург не має права на помилку, якщо взявся за скальпель, ми почувалися так, начебто мороз пробіг по шкірі.
Коли Якупов після чергової операції зустрівся з нами, ми запитали: чому він обрав саме нейрохірургію?
– Зараз, по кількох десятиліттях, на це запитання так відразу й не відповіси. Треба було обирати вузьку профільну спеціалізацію. Я й обрав, – згадує полковник Якупов. – Поставив перед собою мету – докладно з’ясувати всі особливості будови стовпа людського організму – хребта, на якому кріпляться всі інші органи і який живить їх «соками».
А по-справжньому він перейнявся нейрохірургією вже по закінченні курсів у Московському інституті вдосконалення лікарів, де, будучи молодим офіцером, протягом півроку проходив підготовку за даною спеціалізацією. Там і звела його доля з головним нейрохірургом МО СРСР Борисом Самотокіним, який, за визнанням Венера Ашрафовича, є його головним і на все життя наставником. Як і він, Якупов, – для тих тисяч людей, які пройшли через його цілющі руки.
– Ось Вадим із Росії нещодавно дзвонив, зі святом вітав. Каже, все в нього нормально, діти вже дорослі, – розповідає лікар. Сама собою виникла думка: а чи було б «усе нормально», і чи були б узагалі у Вадима діти, якби доктор Якупов свого часу не позбавив 19-річного солдата злоякісної пухлини головного мозку.
До речі, Венер Ашрафович часто оперує хворих інструментами, виготовленими за його власними кресленнями. Наприклад, за допомогою фрези особливої «якуповської» конструкції з гребеня клубової кістки береться кістковий трансплантат і вводиться між ушкодженими хребцями. Через кілька місяців відбувається їхнє зрощування з нормальними хребцями, у людини зникають болі в суглобах, вона знову стає працездатною.
Венер Якупов із неприхованою гордістю говорить про те, що за час його багаторічної лікарської діяльності в нейрохірургії відбулася ціла революція.
– Раніше, коли починав нейрохірургом, ту ж пухлину головного мозку можна було розпізнати лише за віддаленими симптомами захворювання. А сьогодні в нашій військово-медичній установі успішно застосовуються сучасні методи діагностики – комп’ютерна й магнітно-резонансна томографії, допплерографія. Це дає змогу виявити хворобу на ранній стадії. І як наслідок – вчасно втрутитися.
А ще його як начальника клініки тішить той факт, що поруч із ним трудяться такі грамотні та зі школою військово-польової хірургії в Афганістані фахівці, як полковники у відставці Ільчан Асадулін і Юхим Лаврентьєв, начальник відділення нейрохірургії підполковник медичної служби Михайло Козлюк і операційна сестра Галина Гуляєва. Усі вони разом і є мозок і хребет клініки нейрохірургії!
Тільки минулого місяця вони разом провели кілька десятків операцій. Наступного дня після однієї з них, рано вранці, ми застали Венера Ашрафовича в госпітальній палаті. Пацієнт уже відійшов від наркозу, погляд його не виражав колишньої тривоги й був ясний. А от очі лікаря мали втомлений вигляд. Зате голос – твердий і впевнений.
– Я ж казав, усе буде добре. Сьогодні ти вже молодець! Скоро повернешся додому.
Спілкуючись із колегами Венера Ашрафовича, ми просили їх висловити власну думку про нього. Якщо узагальнити почуте, то напрошується один висновок: такі високоінтелектуальні професіонали є гордістю не тільки військової, а й усієї вітчизняної медицини. І заперечити тут нічого.
Віктор МАМОНТОВ, В’ячеслав ДІОРДІЄВ, м. Одеса
