Для ветерана-фронтовика Михайла Семеновича Перидері з міста Вилкового бої на Дунайському рубежі почалися з вересня 1944 року. Тоді, після визволення Придунайського краю, призовник Михайло Перидері серед багатьох бессарабських хлопців потрапив до піхотного полку.
Свій перший бій Михайло Семенович уже погано пам’ятає, це було на кордоні з Югославією. А от переправи через Дунай, у яких брали участь бійці з Вилкового, багатьох своїх бойових товаришів він згадує часто – Жору Семибратьєва, Семена Філімонова, Павла Чорного, Астафія Косова, Якова Щербакова... Командування, розуміючи, що вихідці з рибальських родин можуть уміло упоруватися із плавзасобами, доручало їм переправляти бійців і зброю через Дунай. Корінний вилковчанин розповідає, як нелегко було утримати на плаву невеликий човен з бійцями під прицільним вогнем.
– Це у нас, в дельті, річка широка і спокійна, а там Дунай із стрімкою течією сердитого звіра, утримати човен на бистрині дуже важко. Але мої земляки-однополчани справлялися, нікого не підвели, – говорить Михайло Семенович.
Рядовий піхотинець Перидері брав участь у боях за визволення Белграда, Відня, не раз був поранений. Наш земляк відзначений чотирма бойовими нагородами, серед яких солдатська медаль «За відвагу», найпочесніша у бійців. Сьогодні Михайло Семенович – інвалід першої групи. Цього року 5 травня громадськість міста і Кілійська районна рада ветеранів відзначили 90-річчя рядового Перемоги.
– Коли згадую, завжди плачу, – говорить старий солдат. – Дуже страшно було при бомбуванні, земля горіла під ногами... А скільки разів піхота потрапляла під артнальоти своїх же «катюш»... Іноді сам дивуюся, як вижив.
Вижив і багато років після війни будував – споруджував будинки, корпуси цехів. Виростив трьох синів, є п’ятеро онуків, п’ятеро праонуків. Життя триває.
