Географічне розташування Одеси сприяє сервісному обслуговуванню літаків, що курсують між містами Європи й Азії. Однак протягом десятиліть лайнери, відхиляючись від траси польоту, змушені приземлятися на аеродромах Стамбула та Кишинева. Це збільшує політний час і витрату палива.
Чинний Одеський аеропорт «Центральний» був відкритий 1961 року. Злітно-посадкові смуги і сервіс там не відповідають сучасним вимогам. На жаль, уже були випадки, коли «Австрійські авіалінії», ізраїльський «Ель Аль» та інші відмовлялися від роботи з нашим аеропортом. А спроби нав’язати в корисливих цілях йому «реконструкцію», на мій погляд, антидержавні, злочинні, бо ще 1989 року Генеральний план розвитку мільйонного міста визначив винесення аеропорту з житлових кварталів.
Пропонувалися варіанти розміщення в районі залізничної станції Вигода та в Лиманському Роздільнянського району, на базі колишнього військового аеродрому. Але авіафахівці завважили ці та деякі інші точки на території області такими, що не гарантують повною мірою безпеку польотів пасажирських літаків. Під час маневрів щодо заходу на посадку та виходу на траси після злету повітряні коридори могли б перетинатися іншими літаками.
27 березня 1989 року головний архітектор області С.П. Вішталенко запропонував створити аеропорт… у морі між Чорноморкою, Іллічівськом і Санжейкою. Ішлося про намивний острів розміром 4000х400 метрів за два кілометри від берега. Глибина моря в цьому районі коливається від 8 до 15 метрів. На острові передбачалося розмістити злітно-посадкові смуги, а на березі – стоянки літаків, технічний центр, диспетчерські, КП, аеровокзал, готель та інші споруди. Острів і територія з’єднувалися б мостом естакадного типу. Подібний досвід на той час уже був при будівництві нового аеропорту «Кансай» (Японія) та в м. Генуя (Італія). Пропозиція С.П. Вішталенка, попри певну складність і значну вартість робіт, викликала широке зацікавлення навіть у закордонних фахівців, однак політичні катаклізми 90-х років змінили ставлення до питання. Пріоритетом став не сам аеропорт, а займана ним і прилегла до нього міська територія, яка, по суті, ставала власністю того, хто володіє основним об’єктом. Як відомо, Одеський аеропорт був переданий із державної до комунальної власності. Потім були рішення останніх років, розмови про «реконструкції», скандали й таке інше.
Усі ці події, добре відомі жителям міста, можна було і не згадувати, якби не спроби привласнити аеропорт за допомогою різних «інвестиційних планів». А на кону сотні гектарів одеської землі.
Необхідно припинити злочинні «дарунки», по-державному розпорядитися і територією, і спорудами, вкласти кошти в новий престижний аеропорт світових стандартів на міжнародній авіатрасі «Європа – Азія».
Новий комплекс має конкурентно перевершувати повітряні ворота Стамбула та Кишинева. Тільки тоді нам удасться забезпечити пасажиропотік понад трьох мільйонів чоловік на рік. Це престижно, економічно вигідно, це викличе інтерес із боку Євросоюзу.
Аеропортівський комплекс мусить мати достатню кількість злітно-посадкових смуг, зокрема й для великовантажних авіалайнерів, ангари для обслуговування літаків із будинками авіаційно-технічної бази, що відповідають умовам комфортного обслуговування пасажирів, авіамістечко з готелями та спецспорудами.
Але де ж його побудувати? На території між Куяльницьким і Хаджибейським лиманами (в районі Котовка, Набережне – Протопопівка), на лінії авіатраси «Європа – Азія»! Ціну питання визначать після попереднього передпроектного опрацювання, виконаного НДІ «Украеропроект» (або іншими виконавцями). Розпорядження Кабміну України № 2174 – р від 20.10.2010 р., що затвердило Транспортну стратегію України до 2020 року, надає Одеській облдержадміністрації можливість виступити з відповідною ініціативою.
