До 100-річчя від початку Першої світової війни
Цікавими видаються відомості за 1914 рік у довіднику «Вся Одесса»: «60-й Замосцский полк, Балковская ул., командир полковник Сем. Петр. Былин-Колосовский». А «одеський чичероне» того ж року випічки інформує в розділі «Домовые церкви»: «При 60 пехотном Замосцском полку – Воскресенская». В алфавітному списку фігурує священик із місцем проживання: «Корыстин Мих. Петр. Свящ. Нежинская, 16. 60-й Замосц. полк».
Відомий знавець старої Одеси В. Волчек підказав, що храм цей ташувався неподалік від перетину Балківської (Фрунзе) і Розкидайлівської (Станіславського) вулиць. У наші дні лише цегляний стовп за нинішньою Апостольською церквою нагадує про військовий храм, де благословляли 1914 року солдатів і офіцерів на подвиг.
Зате вціліли (частково) казарми та госпспоруди з боку Розкидайлівської (навпроти Дюковського саду). Чимало власників перемінила ділянка: граф Петро Розумовський (онук гетьмана), панове Григорович, Циммерман, Лещинський. А на карті перших радянських років тут зруйновані казарми.
Поет Веніамін Бабаджан, як з’ясував краєзнавець С. Лущик, «служил ефрейтором из вольноопределяющихся 1-го разряда в 60-м пехотном Замосцском полку», потім звільнення в запас 1 вересня 1913 року лише ненадовго «відвело» Веню від служби. З початком війни призваний: Луцьк – Рівне – Румунія.
Народжувалися рядки:
«В окопе сыро. Ночь темна.
Река окутана туманом.
И вражеская сторона
Грозна покоем и обманом...
И ждут уныло пробужденья
И галицийские поля,
И галицийские селенья».
Завдяки київському вченому Іванові Дивному вдалося простежити практично весь життєвий шлях одесита Сергія Сомова, який жив до війни у Стрітенському (Маланова) провулку, № 8, у будинку, що належав удові шкіпера мадам Євдокії Гунценко.
Народився Сергій Васильович
9 квітня 1874 р. і в 30-річному віці брав участь у російсько-японській війні, де був поранений. Нагороджений орденами Св. Анни третього ступеня з мечами й бантом, а в 1906 р. – орденом Св. Станіслава. З 1912 р. і до початку війни служив у Замостському полку в чині капітана. Загинув у бою, судячи з надгробного напису на вцілілій могилі 166 ділянки так званого Інтер-цвинтаря в Галичині. Напис свідчить: «Подполковник (звання присвоєно під час війни – авт.) 60-го Замосцского полка Сергей Васильевич Сомов. Пал в бою с австрийцами 3 октября
(16 жовтня за новим стилем – авт.) 1914 г. на 41 году жизни». На біломармуровому надгрібку хрест збитий сучасними вандалами, а підвідомчі міськвладі структури не забезпечують охорони військових некрополів.
У прославленому полку служив П.В. Банцеков, М.І. Клементьєв, причім останній – учасник російсько-японської (перед тим) і громадянської (згодом). Не зазначена участь у війні Олександра Самборського, хоча його служба в Замостськом полку припала на 1912-1917 роки. Але Олександр Павлович значився на «стратегічній» посаді – «заведующий центральным складом экономического общества офицеров».
Не намагався прилаштуватися по інтендантській лінії випускник Полоцької військової гімназії, учасник російсько-турецької 1877-1878 рр., Першої світової та громадянської воєн – генерал від інфантерії Олександр Рагоза. Після командування 4-ю армією (польове управління утворено на другий день війни), причім Рагоза одержав армію після барона Зальца та генерала Еверта, він став генерал-бунчужним української армії та військовим міністром гетьмана
П. Скоропадського. Після втечі останнього з Києва Рагоза опинився в Одесі, де був «привлечен» за страшенний злочин: «На предложение о сотрудничестве с советской властью ответил отказом».
Розстріляний ЧК на Катерининській площі 29 червня 1919 року.
…Ще до початку війни, 22 травня 1914 року, Микола Другий дав розпорядження: «Государь император в своих непрестанных заботах о благе армии и дабы оградить ее от признанных наукой и опытом вредных последствий употребления спиртных напитков... принять к неуклонному исполнению... меры против потребления спиртных напитков в армии».
Так от коли почалася антиалкогольна кампанія, на невимовну радість самогонників! Чи торкнулася непримиренна боротьба з алкоголем другого «основного» полку, дислокованого в Одесі – 59-го Люблінського? Путівники кінця XIX століття повідомляють: «59-й пехотный Люблинский полк, командир – полковник Акнов». Причім, згідно з документами, бравий полковник перемінив на посаді полковника Олексія Артем’єва. До місця дислокації на розі Комітетської та Картамишевської (М. Раскової) вулиць поспішали ад’ютанти його превосходительства командувача генерал-ад’ютанта Володимира Семени: майор Кумбарі, ротмістр Бушен, штабс-ротмістр Власто-Маюров, штабс-ротмістр Марк. У останнього непогане для Одеси прізвище, причім жив ад’ютант у будинку
п. Луніна (Єврейська вул., № 9). Перед війною округом командував генерал-ад’ютант Микола Зарубаєв, а ад’ютантом був ротмістр Лунін – той самий домовласник штабс-ротмістра Марка.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, Валерій ШЕРСТОБІТОВ
