Тонкорунне вівчарство в нашому краї започаткував німець Міллер фон Рейфенштейн, який 1805 року привіз через кордон першу партію – 1200 мериносів. Цей барон одержав у користування від дюка де Ришельє 121 тисячу десятин землі біля Хаджибейського лиману та біля річки Барабой. У 1808 році в отарах налічувалося 7038 мериносів, 25000 метисів і близько 3600 голів приплоду.
Наступного року перші кошари були побудовані в Лібентальському окрузі. А на території нинішнього Комінтернівського району розвинув бурхливу діяльність переселенець із Женевського округу Швейцарії пан Пікте, який завіз 250 баранів і 600 овець-мериносів. Через 17 років у нього була отара 24352 голів; зістрижено вовни 2600 пудів, з неї тонкої – 1800.
У 1822 році за проектом архітектора Фраполлі, під спостереженням Контори опіки іноземних селян у колонії Грослібенталь (Великодолинське) було побудовано кошари на 500 овець і 1000 голів приплоду. Кошторис будівництва становив 12197 рублів 60 копійок. Там же діяв пункт приймання вовни.
Через два роки у колоністів Глікстальського і Буялицького округів було зібрано вовну стрижки 1819-1823 рр. Її сушили та складали у спеціально обладнаних для зберігання місцях.
У 1837 році в Лібентальському окрузі було продано 225 пудів 10 фунтів тонкої вовни від мериносів.
