Сьогодні багато хто говорить про біженців із Донецької та Луганської областей, у яких точаться бойові дії. Офіційно їх ідентифікують як вимушених переселенців із зони збройного конфлікту.
А як живеться тим, хто одержав статус біженця і приїхав в Україну задовго до початку бойових сутичок на сході? Чи не хочуть вони полишити її територію через збройний конфлікт?
В Одеському пункті тимчасового перебування біженців зараз живуть близько сотні тих, для кого Україна стала другим домом. До речі, установа в разі потреби може вмістити ще стільки ж людей. Тутешні мешканці мають право перебувати у стінах пункту близько десяти років. Цього часу цілком достатньо для того, щоб влаштуватися в країні, якої досі не знав, – кажуть біженці, – вивчити мову, опанувати ремесло, задуматися про власну справу.
А говорять по суті іноземні громадяни про те, що вони збираються жити й будувати в Україні своє майбутнє, у той час як деякі українці подумують виїхати за кордон через ситуацію на сході країни.
Біженець із Сирії Рашид Ахмад живе в Одеському пункті тимчасового перебування понад п’ять років.
– Я закінчив Одеський національний економічний університет. Зараз працюю на ринку «Сьомий кілометр». Нещодавно одержав посвідчення особи, яка потребує додаткової опіки. Я знаю, що це відкриває мені нові можливості, бо пов’язую своє життя з Україною. Тепер можу спокійно одержати права водія, без проблем купити й оформити автомобіль, заснувати бізнес. Не дивуйтеся, я вірю, що це можливо. Україна вже моя країна. Більше того, вона стала домом іще для багатьох біженців із різних країн, із якими тут ми подружилися. Україна сильна і впорається з усіма труднощами.
До речі, в межах святкування Всесвітнього дня біженця багато хто одержав із рук представників Головного управління державної міграційної служби в Одеській області довгоочікувані документи, які значно розширюють їхні права на українській території. Крім святкового концерту, винуватці урочистостей мали змогу поспілкуватися з народною артисткою України Русланою Лижичко.
Слухаючи те, як біженці з різних країн, сповнені впевненості в завтрашньому дні, виконують Гімн нашої держави, мимоволі заражаєшся цією потужною й заспокійливою вірою. В державу. В її майбутнє.

























