«Ніколи не пропускайте нагоди поспілкуватися з Володимиром Панченком» – цю фразу я відтепер буду настійливо повторювати своїм студентам і колегам. Його монологи, етюди та екскурси захоплюють, дивують, часом шокують, збагачуючи і наповнюючи тебе вщерть новими знаннями, цінностями та мріями».
Кандидат філологічних наук Ірина Ткаченко
Володимир Євгенович Панченко – відомий літературний критик, літературознавець, письменник, автор статей, монографій, підручників на літературну та історичну тематику, доктор філологічних наук, редактор популярного сайту «ЛітАкцент», професор національного університету «Києво-Могилянська академія».
– Моя мала батьківщина – село Демидівка, що на Одещині. Розташоване воно на перехресті двох автотрас: Київ – Одеса і Кишинів – Полтава. Пізніше, коли я читав роман Чингіза Айтматова «Буранний полустанок», рефрен «поїзди мчали з півночі на південь... » весь час нагадував мені про мою Демидівку, з двох боків обперезану сірою бетонкою, по якій у чотири боки день і ніч мчали автомобілі, мовби віддзеркалюючи вічний клекіт життя, – згадує у своїй автобіографії Володимир Панченко.
– Народився я 2 вересня 1954 року, навчався спочатку в Демидівській восьмирічці, потім у Любашівській десятирічці, а далі дорога повела мене до Одеси, де я холерного літа 1970 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету імені І. Мечникова. Там же й написав свої перші літературознавчі статті (під керівництвом професора Василя Фащенка, педагога Божою милістю). Через його руки пройшло багато тих, хто став письменником, науковцем. Утім, одеський філфак тієї пори взагалі мав яскраву професуру.
Ще раніше, в школі, я писав вірші для районної газети «Хлібороб». Під час вступних іспитів моя добірка з’явилася на сторінках одеської обласної газети «Комсомольська іскра». Публікацію готував поет Юрій Михайлик, який тоді вів літсторінку в «Комсомольській іскрі». Він і супровідну статтю написав. Це було несподівано й обнадійливо. Вірші друкував і в студентські роки, але десь на п’ятому курсі остаточно «перекваліфікувався» на літературного критика. Якось я натрапив на ті свої поезії, перечитав їх. Звісно ж, усміхнувся...
У 1975 році Володимир Панченко вступив до аспірантури і того ж літа з легкої руки Павла Загребельного став членом Спілки письменників України. Недовго попрацювавши викладачем в одеському вузі, через невирішене квартирне питання він перебрався з родиною до Кіровограда. Працював доцентом у місцевому педінституті, очолював обласну письменницьку організацію, пізніше став народним депутатом України. Щоправда, копіткі громадські справи відволікли його від літературної діяльності, тож свою збірку «Магічний кристал» видав лише у 1995 році.
Нині ж Володимир Євгенович – автор численних книг та літературознавчих розвідок, зокрема, «Юрій Яновський» (1988), «Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості» (2004), «Неубієнна література» (2007). Його перу належить кілька літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів.
В. Панченко є лауреатом Міжнародної премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури (1995), літературної премії «Благовіст» (1996), літературної премії імені Олександра Білецького (1998).
Торік, завітавши у рідне село уперше в якості письменника, Володимир Панченко презентував своїм землякам свою останню книгу «Сонячний годинник». Творча зустріч відбулася у сільському Будинку культури у вщерть заповненій залі.
Емоційно і душевно розповідав він своїм землякам про своє життя, про людей, які заохотили до літературної та дослідницької роботи, про шлях, який здолав від простого і бешкетного демидівського хлопчини до відомого письменника, літературного критика та професора.
Презентуючи свою нову працю, автор сказав, що це синтез його мандрів і досліджень. Адже під палітуркою «Сонячного годинника» на чотирьох сотнях сторінок вміщено 24 літературні подорожі і понад 350 світлин (як сучасних, так і архівних).
На згадку про відвідини рідного села Володимир Панченко подарував по примірнику свого «Сонячного годинника» кожному школяреві, однокласникам, родичам та друзям. А директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник, яка плідно співпрацює з автором і супроводжувала його у цій подорожі, поповнила демидівську бібліотеку кількома десятками цікавих книг з історії, культури та літературознавства.
У подальших творчих планах письменника – роботи великого формату та гостра публіцистика, що тепер, у новій політичній ситуації, стала вельми актуальною річчю.
Пообіцяв Володимир Панченко написати цікаве дослідження і спогади й про рідну Демидівку, де творили історію також цікаві люди та відбувалися не менш цікаві події, що закодовані у похилених старовинних хрестах та колоритних легендах.
