Оборонний рубіж на річці Молочній, до якого війська Південного фронту вийшли 22 вересня, був продовженням оборони супротивника на південь від Дніпра до узбережжя Азовського моря. Він перетинав запорізькі степи та прикривав зі сходу пониззя Дніпра та Мелітопольсько-Каховський плацдарм. Значення цього рубежу для супротивника було винятково великим. Він захищав підступи до Криму, через які здійснювався сухопутний зв’язок кримського угруповання з військами групи армій «Південь». Із втратою цього рубежу створювалася загроза військам супротивника, що діяли в закруті Дніпра, не лише з півночі, але й з півдня. Таким чином, тут, по суті, вирішувалася доля Криму і увесь хід подальших операцій на півдні.
До початку нашого наступу на рубежі річки Молочної супротивник мав 15 дивізій, зокрема дві танкові із загальною кількістю гармат і мінометів – 1850, танків – 250 – 300 і до 600 бойових літаків. Високий стрімчастий західний берег річки Молочної, наявність низки командних висот створювали супротивникові сприятливі умови для організації тут міцної оборони. Кожне село було перетворено фашистами на опорний пункт із добре розвинутою мережею траншей і ходів сполучення. Усі танкодоступні ділянки місцевості прикривалися глибокими протитанковими ровами, що заповнювалися водою. Суцільні мінні поля та дротові загородження ще більше зміцнювали зайняті супротивником позиції.
Розуміючи всю важливість оборонного рубежу, німецьке командування для підняття духу солдатів заснувало спеціальну медаль «За оборону мелітопольських позицій», а всьому особовому складу військ, що оборонялися, встановило потрійний грошовий оклад. Але, не розраховуючи лише на ці форми заохочення, воно подбало і про примусові заходи: ходи сполучення виводилися безпосередньо на командні пункти, де офіцери силою зброї повинні були змусити солдатів повернутися назад, якщо ті залишать свої позиції.
Вихід військ Південного фронту на рубіж річки Молочної створив необхідні умови для проведення Мелітопольської наступальної операції з метою визволення північної Таврії і просування до пониззя Дніпра. Щоб не дати супротивникові закріпитися, Ставка відвела на підготовку цієї операції всього три дні. До початку її Південний фронт мав 35 стрілецьких дивізій, 2 танкових, 2 механізованих і
2 кавалерійських корпуси, до 4000 гармат і мінометів, 400 танків і 778 літаків.
26 вересня 1943 р. 5-та ударна, 44-та, 2-га гвардійська і 28-ма армії після 45-хвилинної артилерійської підготовки перейшли у наступ північніше і південніше Мелітополя. Через сильний вогневий опір і часті контратаки супротивника, бої набули затяжного, вкрай запеклого характеру. Німецьке командування спішно перекинуло на цей напрямок додаткові сили і засоби.
10 жовтня війська фронту вели особливо напружені бої, що переходили на деяких напрямках у рукопашні сутички. Окремі опорні пункти неодноразово переходили з рук в руки. Найзапекліший характер бої мали в смузі наступу 10-го гвардійського стрілецького корпусу 44-ї армії. Ламаючи опір супротивника, з’єднання корпусу (49-та, 108-ма і 109-та гвардійські стрілецькі дивізії) повільно, але уперто просувалися вперед. Прагнучи відновити втрачене становище, фашисти безперервно контратакували. Пустивши в хід авіацію і танки, вони на багатьох ділянках зуміли потіснити наші частини.
Тяжкі бої розгорнулися також у смузі наступу 2-ї гвардійської армії. У суворих та напружених боях її війська показали небувалу хоробрість і невичерпну мужність. Особливу стійкість виявили бійці і командири 3-ї, 86-ї, 87-ї та 295-ї гвардійських стрілецьких дивізій.
9-10 жовтня, південніше Мелітополя, позначився успіх. 28-ма армія прорвала тут оборону ворога і вийшла до південної околиці міста. Для розвитку успіху командувач фронту перегрупував на цей напрямок свій резерв –
51-шу армію генерал-лейтенанта Я.Г. Крейзера, посилену 4-м гвардійським кавалерійським і 19-м танковим корпусами. Це остаточно зламало опір ворога. 23 жовтня Мелітополь був визволений.
За період наступу війська фронту просунулися в західному та південно-західному напрямках від 50 до 300 км. Під час Мелітопольської операції було розгромлено 10 дивізій супротивника, а інші 13 зазнали значних втрат. Ворог втратив майже 100 тис. солдатів і офіцерів, понад 1000 танків і самохідних гармат, 500 літаків, багато гармат, автомашин і іншого військового майна. У окупантів вдалося відбити сотні тисяч тонн знаменитої української пшениці, підготовленої до відправлення до Німеччини. Це зерно командування фронту передало органам Радянської влади для надання допомоги голодуючому населенню і відродження колгоспних господарств, зовсім розорених ворогом. На території північної Таврії були визволені міста Мелітополь, Каховка, Перекоп і понад 1000 населених пунктів.
Колишній начальник штабу Південного (перейменованого 20 жовтня 1943 р. на 4-й Український) фронту Маршал Радянського Союзу С.С. Бірюзов після війни згадував: «…у боях за Мелітополь відзначилися багато з’єднань і частин. Так, 550-й стрілецький полк під командуванням Г.С. Іваніщева першим вдерся до міста південніше вокзалу і прийняв на себе всю силу ворожих контратак. На нього одночасно йшли сорок танків і самохідних гармат. Шлях їм перепинили сапери з підрозділу капітана Серпера. Рядові бійці – комуністи Сосень, Ільїн, Смагін і комсомолець Бахтєєв – під ураганним вогнем зуміли замінувати вулицю… А всього цей полк знищив до двадцяти фашистських бронеодиниць.
Безприкладну мужність виявили солдати Григорій Фролкін і Василь Хайло. Опинившись удвох в оточеному ворогами будинку, вони відбивалися до останнього патрона. Коли боєприпаси скінчилися, герої надряпали цвяхом на залізному даху: «У цьому будинку згоріли комуніст Г. Фролкін і комсомолець
В. Хайло, знищивши в бою 3 німецьких танки і 24 гітлерівців. Ми віддали перевагу загибелі у вогні, ніж ганебно здатися в полон. Помстіться за нас, любі друзі». Чиста випадковість врятувала героїв від неминучої загибелі. Їх прикрила стіна, що обвалилася. Коли німці відступили, Василь Хайло приніс пораненого товариша до розташування частини. За участь у тих боях звання Героя Радянського Союзу удостоїлися понад 70 чоловік. Серед них був і червоноармієць В. Хайло».
