Сьогоднішній гість редакції, знайомий уже читачам «Одеських вістей» Юрій Дмитрович Шуйський – видатний учений, доктор географічних наук, професор, завкафедри фізичної географії та природокористування ОНУ ім. І.І. Мечникова. Він відомий у науковому світі як фахівець із динаміки морських берегів.
Відлік перебування в Одесі князівська фамілія Шуйських веде з 1804 року. Як одесит у шостому поколінні, Юрій Дмитрович щиро стурбований гарячковою зміною образу міста.
– Сорок років тому, – говорить він, – починаючи свою наукову діяльність, я й уявити не міг, що кожне літо в Одесі колись буде ознаменоване не відкриттям пляжного сезону, а розмиванням іще однієї ділянки берега. Практика сьогоднішньої роботи з «благоустрою» така, що ми спочатку будуємо на пляжах, потім вирішуємо, як боротися з їх зникненням. Часто, побачивши руйнівні результати своєї роботи на самому початку, будівельники облишають її. На жаль, Одеса – не єдине морське місто, що страждає від бездумної господарської діяльності. У цьому ж ряді Бердянськ, Євпаторія та багато приморських міст і селищ.
Моя думка – узбережжя помирає. Якщо не рятувати його зараз, то в найближчі 20 – 30 років Одеса перестане бути курортним містом. Єдиний потенціал, який, можливо, залишиться – це лікування куяльницькими грязями та ропою.
Мабуть, одна з найголовніших проблем міста – забудова, – веде далі Ю. Шуйський. – Ця діяльність провадиться безсистемно, некваліфіковано. Як для міста-мільйонника, Одеса обіймає найменшу площу. Тому зі зростанням поверховості будинків підвищується й щільність міського населення. Зараз вона становить від 6 до 8 тисяч чоловік на квадратний кілометр.
Раніше кожен куточок міста був унікальний, у вигляді кожного кварталу була своя гармонія. Відомими є архітектурні ансамблі Катерининської, Соборної площ, Приморського бульвару, Олександрівського проспекту. Взяти бодай Французький бульвар із його унікальною бруківкою. Він є, по суті, пам’яткою міського ландшафтного мистецтва, а страждає від інтенсивного автомобільного руху. Ліквідація трамвайної лінії маршруту № 5 знизить історико-архітектурну цінність району. Де можна було почути свіжі новини із Привозу, дізнатися про температуру морської води і «шо ви думаєте за ці ціни»?.. Про користь трамвая як екологічно чистого виду транспорту й говорити нічого. Будемо сподіватися, що легендарна «п’ятірка», не зникне з вулиць міста. А ось Французький бульвар, на наших очах, стає ще одним дорогим спальним районом.
Чи можна цьому всьому зарадити? Включити до складу міста прилеглі райони – такі, як Крижанівка, Авангард. Це істотно розширить площі. Але всі хочуть жити біля моря…
Відновлювати лице міста треба такими ж малоповерховими кварталами, якими воно було відоме раніше. Замість підхмарної висотності хай вони стануть будинками підвищеної комфортності. Але, на жаль, у нашому місті жоден забудовник не візьметься споруджувати будинок нижче шести поверхів – невигідно...
Один з інженерів-проектувальників сказав, що місто росте вгору, і його зростання починається саме з боку моря. Чи знає він, що за даними метеорологів ОНУ ім. І.І. Мечникова, здатність морського повітря до проникнення вглиб міської території скоротилася втричі? Тепер, щоб надихатися вдосталь морським повітрям, замало жити в Одесі, треба перебувати в безпосередній близькості до моря. Вільний вихід до пляжів у деяких районах закритий, а «таємні стежки» відомі тільки старожилам.
Те, що ми зараз називаємо Одесою, дедалі більше схоже на дешеву безсмакову підробку «під перлину» біля моря. «Свічки», що затуляють небо, погублять чарівність, властиву малоповерховій забудові, ту саму спекотну Одесу, оспівану в бандитсько-портовому епосі, з її всотаним рибним запахом, слідами босих ніг на пляжах, невивітрюваною добротою та гостинністю. Ми часто кажемо, що місто стає чужим. Від його постійно змінюваного образу та відносин між людьми дедалі частіше віє холодом. І це ніяк не тінь, накинута висотками на розпечені тротуари. Кожна новомодна багатоповерхівка відокремлюється від загальної маси будинків сигналізацією, охороною та власною назвою, мовби бажаючи підкреслити свою значущість на тлі «…ну, цієї… ну, ви знаєте, Одеси…».
«Не віддамо Одесу ворогові!», повторювали діди й прадіди, захисники міста в далекі вже 40-ті роки минулого століття. «Продамо місто, тому, хто добре заплатить», тихо говорять їхні нащадки сьогодні.
