Про основні напрями соціального захисту людей з інвалідністю в нашій області розповідає директорка департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Ірина Маркевич.
– Сьогодні у піклуванні служб соціального захисту в нашій області перебувають 134,4 тисячі інвалідів. Це інваліди війни, інваліди загального захворювання, інваліди з дитинства, інваліди, захворювання яких пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, та 7,6 тисячі дітей-інвалідів.
Одним із напрямів їх соціального захисту є державна адресна соціальна допомога, яка надається згідно з чинним законодавством. Так, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства» цій категорії громадян на сьогодні надано грошової допомоги понад 216 мільйонів гривень.
Відповідно до обласної цільової програми підтримки малозабезпечених громадян на 2014-2015 роки в обласному бюджеті передбачено кошти на надання соціальних послуг у вигляді додаткових соціальних гарантій.
За 10 місяців цього року, згідно з розпорядженням голови обласної державної адміністрації, подано цільову адресну допомогу 605 мешканцям області, які опинилися в тяжких умовах, – на загальну суму понад 5,6 тисячі гривень.
Відповідні кошти з обласного бюджету виділялися також ветеранам та інвалідам на газифікацію і ремонт житла, на оздоровлення тощо.
Ветеранам війни, інвалідам, малозабезпеченим сім’ям упродовж року подавалася адресна допомога за рішенням обласної координаційної ради з питань соціального захисту.
– А яку допомогу служби соціального захисту населення подають воїнам АТО, які перебувають у лікувальних закладах нашого міста?
– У військових госпіталях та інших закладах охорони здоров’я області лікуються та проходять реабілітацію понад 120 поранених учасників антитерористичної операції. Тут ми проводимо моніторинг потреб воїнів, що лікуються, необхідності подання соціальної допомоги, вирішення питань, пов’язаних із пільгами інвалідів, встановленням статусу учасника бойових дій. Моніторинг має постійний характер, адже контингент тих, що лікуються, змінюється. Хтось вибуває, а хтось прибуває. Іноді виникає необхідність у консультаціях із питань чинного законодавства стосовно інвалідів або людей, що заслуговують на певний статус.
Особливої уваги потребують інваліди з-між внутрішньо переміщених осіб, серед яких є й діти-інваліди. Тут і проблеми, пов’язані з працевлаштуванням дорослих людей з інвалідністю, які можуть і хочуть працювати, і зі створенням для дітей-інвалідів належних умов для лікування, навчання, харчування та відпочинку.
З метою сприяння працевлаштуванню людей з інвалідністю профорієнтаційними послугами охоплено близько 900 осіб, для яких проводилися семінари, відповідні консультації. За сприяння служби зайнятості кожна третя особа була працевлаштована, зокрема 53 особи – шляхом отримання одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.
З урахуванням потреб ринку праці та індивідуальних планів реабілітації осіб із обмеженою працездатністю впродовж поточного року професійне навчання за направленням служби зайнятості проходили 150 осіб. Після закінчення навчання працевлаштувалися та відкрили власну справу 84,3 відсотка осіб.
– Ірино Вікторівно, Ви досвідчений працівник соціальної сфери. Нам відоме Ваше гостре чуття відповідальності як державного службовця. Які Ваші думки з приводу, скажімо так, перебудови державної політики стосовно інвалідів у нових умовах життя в Україні після Революції гідності?
– Нічого нового придумувати не потрібно. Треба негайно повернутися до двохтисячного року, коли ми формували нову державну політику стосовно інвалідів на підставі міжнародних документів, до яких Україна у той час приєдналася.
Ось ці документи, ухвалені Генеральною Асамблеєю ООН: Всесвітня програма дій щодо інвалідів, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Європейська соціальна хартія, Декларація про права інвалідів та інші.
Як бачимо, цивілізований світ кардинально змінив своє ставлення до людей з інвалідністю. Основою цих змін є визнання рівності прав інвалідів на повноцінне життя у суспільстві та створення державою рівних умов для реабілітації та соціальної інтеграції інвалідів. Виходячи з тих зобов’язань, які взяла на себе Україна у ті часи, у нас розроблялися науково обґрунтовані національні програми, зокрема Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями, Конвенція з питань ранньої реабілітації дітей-інвалідів та низка інших важливих документів. У цей час був створений Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів. Тоді ж була підготовлена Національна доповідь про становище інвалідів в Україні, утворена Національна Асамблея інвалідів України.
2003 рік в Україні був оголошений Роком людей з інвалідністю.
Втілюючи в життя нову державну політику стосовно інвалідів, Україна встановила потужні міжнародні зв’язки з передовими країнами світу, зокрема з європейськими країнами та США.
За допомогою відомої фірми «Елвін інк.» (США), вперше в Україні в місті Миколаєві був створений Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Цій справі в європейських країнах надається особлива увага. Вчені стверджують, що раннє втручання в долю новонародженої дитини-інваліда дає можливість згодом у 70 відсотках випадків зробити її повносправною, і вона може бути знята з інвалідного обліку.
Питання роботи з інвалідами у ті часи обговорювалися на засіданнях Верховної Ради, а на засіданнях уряду складали звіти з цих питань колишні міністри Міністерства соціальної політики.
На жаль, за останні три роки, займаючись патетичним славослів’ям про якісь міфічні ініціативи Президента, ми всі ці напрацювання втратили. Як згодом з’ясувалося, втратили не тільки це. Фактично в країні призупинено виробництво спецавтомобілів для інвалідів. Це не розкіш, а засіб пересування. Тож в умовах гострого дефіциту ми змушені вишукувати спецавтомобілі у інвалідів, які пішли з життя, і передавати живим.
Як показали проведені в Україні опитування з питань відповідності нашого законодавства положенням Конвенції ООН про права інвалідів, у нас досі домінує думка про те, що головне в роботі з інвалідами – це соціальне забезпечення, а не рівні права і свободи інваліда як громадянина держави.
Нагадаю, що Європа давно перейшла від богаділень для інвалідів і інтернатів-резервацій до державних науково обґрунтованих програм їхньої реабілітації, створення нової реабілітаційної філософії.
Опитування також показало наявність серйозних недоліків у роботі зі створення безбар’єрного середовища для людей з інвалідністю. Особливі труднощі чекають інвалідів у користуванні транспортом. Уніфікованих транспортних засобів загального користування, придатних для потреб інвалідів, катастрофічно бракує.
У сучасних умовах військових дій на сході України виявилося, що серйозно відстає протезно-ортопедичне виробництво. Не працюють лабораторії, які б мали створити технічно досконалі протезні вироби європейського зразка.
Тож закликаю повернутися до колишніх напрацювань, поновити їх, розвивати, поглиблювати, усунути недоліки та спільними зусиллями впевнено і наполегливо вирішувати проблеми інвалідів, втілюючи в життя європейські стандарти, аби не втратити надію на повноправне членство України в сім’ї європейських народів.
