Майже сімдесят років тому, 8 травня 1945 року, був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. А наступного дня було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про оголошення 9 травня Святом Перемоги» – на відзначення переможного завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників та історичних перемог Червоної Армії, що увінчалися повним розгромом гітлерівської Німеччини.
Тяжким був шлях до цього історичного дня. Він наближався й локальними боями за кожний будинок, за кожну вулицю, за кожну висоту, партизанськими рейдами по тилах ворога, зухвалими диверсіями підпільників і великомасштабними боями за участю величезної кількості сухопутних військ, морських і військово-повітряних сил. Тільки у складі чотирьох Українських фронтів, які були сформовані переважно з жителів України, воювали Окрема Приморська армія, 27 загальновійськових, 6 танкових і 7 повітряних армій, а також понад 500 тисяч партизанів. За мужність і героїзм, виявлені в боях із фашистами та їхніми посіпаками, понад 2,5 млн українців були нагороджені орденами й медалями. За особливий внесок у боротьбу з фашистами міста Київ, Одеса, Севастополь і Керч були удостоєні звання «Місто-герой». Понад 3 мільйони найкращих синів і дочок України віддали життя за визволення рідної землі від окупантів і досягнення Великої Перемоги.
До 70-річчя Великої Перемоги редакція має намір опублікувати матеріали про низку історичних битв Великої Вітчизняної війни за свободу Вітчизни. Сьогодні ми розповідаємо про Московську битву.
«Коли мене запитують, що найбільше запам’яталося з минулої війни, я завжди відповідаю: битва за Москву».
Г. Жуков
«Неможливо описати те почуття полегшення, з яким я щодня дізнаюся про Ваші чудові перемоги на російському фронті. Я ніколи ще не почував себе настільки упевненим у підсумку війни».
В. Черчілль
«…Рішучість і успішність, з якою народи Радянського Союзу відкидають орди агресорів, надихають інші нації, що борються за збереження своєї незалежності».
Ф. Рузвельт
«З нагоди Нового Року прошу вас прийняти від мене й від Франції побажання успіху радянським арміям і радянському народу, доблесть якого розвіяла міф про непереможність німців і сповнила надією серця пригноблених народів».
Ш. де Голль
«Битва за Москву ознаменувала важливий поворотний пункт війни».
Л. Шассен, заступник начальника французького генерального штабу
Восьмого липня 1941 р., на сімнадцятому дні війни, Гітлер заявив про своє непохитне рішення зрівняти Москву й Ленінград із землею, щоб цілком позбутися населення цих міст. Завдання знищення мала виконати авіація, без участі танків.
До початку наступу німецько-фашистських військ на московському напрямку на далеких підходах до міста оборону тримали три фронти: Західний, яким командував генерал-полковник І.С. Конєв, Резервний на чолі з Маршалом Радянського Союзу С.М. Будьонним і Брянський під командуванням генерал-лейтенанта А.І. Єрьоменка. У їхньому складі до початку вересня 1941 р. налічувалося близько 800 тисяч активних бійців, 782 танки і 6808 гармат і мінометів, 545 літаків. Супротивник перевершував сили цих трьох фронтів за живою силою в 1,25 раза, за танками – у 2,2, за гарматами й мінометами – у 2,1 і за літаками – у 1,7 раза. Розгорнувши наступ на Москву 30 вересня, гітлерівці розраховували на швидку перемогу, завдаючи потужних ударів по військах Західного та Резервного фронтів. І о 2 годині 30 хвилин ночі 8 жовтня генерал армії Г.К. Жуков доповів Верховному Головнокомандувачу Й.В. Сталіну:
«Головна небезпека зараз полягає у слабкому прикритті на можайській лінії. Тому бронетанкові війська супротивника можуть раптово з’явитися під Москвою. Треба швидше стягувати війська звідки тільки можна на можайську лінію оборони».
На можайську оборонну лінію почалося перекидання військ із резерву Ставки та з інших фронтів. Прибували 11 стрілецьких дивізій, 16 танкових бригад, понад 40 артилерійських полків і низка інших частин. Заново формувалися 16-та, 5-та, 43-тя і 49-та армії. Уже в середині жовтня в їхньому складі налічувалося 90 тисяч чоловік. З урахуванням наявних сил і засобів було вирішено зайняти для оборони найголовніші напрямки: волоколамський, можайський, малоярославський і калузький, зосередивши на них основні артилерійські й протитанкові засоби. І 13 жовтня розгорілися запеклі бої на всіх оперативно важливих напрямках.
На випадок прориву до міста частин супротивника москвичі сформували й озброїли сотні загонів, бойових дружин і винищувачів танків. Близько 100 тисяч жителів Москви проходили бойову підготовку без відриву від виробництва й потім включалися у військові частини, коли супротивник наближався до столиці. Уже в перші місяці війни з ініціативи самих жителів Москви було сформовано 12 дивізій народного ополчення. Пильність, організованість, рішучість дій, непохитна воля й готовність до самопожертви – ці якості воїни проявляли у кровопролитних боях з ворогом на всіх напрямках його наступу.
До кінця жовтня його було зупинено на лінії Тургінове – Волоколамськ – Дорохове – Наро-Фомінськ, на захід від Серпухова, Алексіна. До цього ж часу стабілізувалася оборона військ Калінінського фронту в районі міста Калініна. Таким чином операція групи армій «Центр» (кодова назва «Тайфун») провалилася. І її мета – оточити основні сили Західного й Брянського фронтів у районі Вязьми та Брянська – виявилася примарною. Хоча перед цим Гітлер заявляв, що Червона Армія «ніколи більше не відновить своїх сил», а Геббельс наказав газетам залишити на 12 жовтня місце для «особливо важливого повідомлення» – про захоплення Москви.
Захопленням радянської столиці марили й німецькі офіцери. Один з них, Альберт Неймгейн, писав додому: «Я бачив полк наших гренадерів, які першими мають пройти по Красній площі… Це кінець, дядечку. Ти знаєш, я не захоплений юнак і не гарячий невіглас. Це кінець. Москва наша. Росія наша. Європа наша».
Але героїзм радянських військ поставив хрест на цих мріях. Тільки 18 жовтня артилерійський полк знищив на можайській лінії 39 німецьких танків. А на волоколамському напрямку ворог не дорахувався 81 танка.
Незважаючи на зрив блискавичного плану «Тайфун», гітлерівське командування підтягнуло нові сили й до 15 листопада зосередило проти військ Західного фронту 51 дивізію, зокрема 31 піхотну, 13 танкових і 7 моторизованих, добре укомплектованих особовим складом, танками, артилерією й бойовою технікою. Цими силами фашисти почали другий етап наступу на Москву.
Розгорнулися запеклі бої. Особливо завзято билися за кожен метр рідної землі 316-та стрілецька дивізія генерала І.В. Панфілова, 78-ма полковника А.П. Бєлобородова, 18-та генерала П.М. Чернишова та 1-ша гвардійська, 23-тя, 27-ма, 28-ма окремі танкові бригади й кавалерійська група генерала Л.М. Доватора.
Не злічити приклади героїзму наших воїнів. Саме в ці дні здійснили свій безсмертний подвиг двадцять вісім винищувачів танків Панфіловської дивізії на чолі з політруком Василем Клочковим на залізничному роз’їзді Дубосєкове. Відважні клочковці прийняли на себе удар півсотні ворожих танків і протягом чотирьох годин вели з ними нерівний двобій.
Не змогли прорватися танки супротивника й на ділянці сусіднього 1073-го стрілецького полку біля села Миканіно, де 27 героїв у тяжкому бою підбили чотири броньовані машини, змусивши решту відповзти назад.
На іншому напрямку на наші позиції насувалася сталевою лавиною велика група німецьких танків. Артилерист Дискін зумів першими ж пострілами вразити чотири з них. Але решта продовжували атаку. Відважний навідник був кілька разів поранений, втрачав сили, спливав кров’ю, однак не полишив гармату. Німці відійшли, залишивши на полі бою сім підпалених танків.
Червоноармієць Сосновський, рятуючи життя товаришів по роті, грудьми закрив амбразуру ворожого дзота. Рота капітана Дженчураєва під покривом ночі проникнула в село Юшкове й раптовим ударом знищила до 100 фашистів, два танки й батарею протитанкових гармат.
У запеклих боях радянські воїни здійснили тисячі подвигів, у буквальному значенні слова закриваючи дорогу гітлерівцям до Москви.
У запеклих боях 1-5 грудня вороже угруповання, що діяло на наро-фомінському та звенигородському напрямках, було розбите. Тільки північніше Наро-Фомінська супротивник втратив близько 10 тисяч солдатів та офіцерів і понад 50 танків. У своїй доповіді командуванню групи армії «Центр» командувач 4-ї армії фельдмаршал Клюге повідомляв, що «боєздатність 57-го й
20-го корпусів настільки впала, що в оперативному стосунку вони більше не мають жодного значення… Втрати в людях просто колосальні».
Тільки з 16 листопада по 5 грудня гітлерівці втратили під Москвою 55 тисяч чоловік убитими, понад 100 тисяч пораненими й обмороженими. Було підбито 777 танків, понад 297 гармат і мінометів, збито в повітряних боях і знищено на аеродромах 1500 літаків. А загалом у битві під Москвою фашисти втратили понад півмільйона чоловік, 1300 танків, 2500 гармат, понад 15 тисяч машин і багато іншої техніки. Досягнутий успіх на центральній ділянці Західного фронту ознаменував собою перелом у діях радянських військ. До міста підтягувалися нові резерви Червоної Армії, що ретельно зберігалися. Загалом було зосереджено на московському напрямку шість резервних армій. Співвідношення сил поступово змінювалося на користь радянських військ. І 5-6 грудня почався їхній контрнаступ. На фронті 600 кілометрів першими вдарили по ворогові війська Калінінського фронту (командувач І.С. Конєв). Потім – Західний (Г.К. Жуков) і Південно-Західний (С.К. Тимошенко). За 20-25 днів контрнаступу радянських військ групі армій «Центр» – головному угрупованню ворога – було завдано значної поразки. Зазнали тяжки втрат 38 дивізій, з них 11 танкових. Від фашистських окупантів було визволено 11 тисяч населених пунктів.
У ті грізні дні наших воїнів вели в бій відомі командири: К.К. Рокоссовський, Л.О. Говоров, Д.Д. Лелюшенко, П.О. Бєлов, І.В. Болдін, К.Д. Голубєв, В.І. Кузнєцов, І.Г. Захаркін та інші.
Гітлер сказився від провалу наступу на Москву. Він знайшов «козлів відпущення» в особі головнокомандувача сухопутних військ генерал-фельдмаршала Браухіча, командувача групи армій «Центр» генерал-фельдмаршала фон Бока, командувача 2-ї танкової армії генерала Гудеріана, багатьох інших генералів і відсторонив їх від посади. Він оголосив себе головнокомандувачем сухопутних військ, очевидно (як згодом припустив у своїх мемуарах маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков), вважаючи, що це магічно подіє на війська. Але чуда не сталося!
Перемога радянських військ під Москвою стала вирішальною військовою подією першого року Великої Вітчизняної війни й першою великою поразкою фашистської Німеччини у плині всієї другої світової війни. Гітлерівський генерал К. Тіппельськірх після поразки під Москвою змушений був визнати, що «для подальшого ведення бойових дій результат цієї зимової кампанії мав згубні наслідки». А англійський історик Фуллер писав, що після цього бою «німецька армія так і не повернула втрачену енергію, а в очах усього світу вона втратила ореол непереможної армії». Що підтвердив і фашистський генерал Вестфаль, визнавши, що під Москвою «німецька армія, яка раніше вважалася непереможною, опинилася на межі знищення».
