Перед самою війною я одержав призначення до Севастополя. Попереду був переїзд на південь, і від цього я відчував легкий сум: треба було розстатися із собакою Топкою, яка за роки навчання стала моїм вірним чотириногим другом. Влаштував її до Кронштадтського розплідника службового собаківництва. Коли прощався, дав слово забрати її, щойно влаштуюся на новому місці.
А невдовзі гримнула війна. Тільки 1942 року я зміг написати листа начальникові розплідника. Просив повідомити про долю Топки. Відповідь прийшла несподівано швидко. Виявилося, що Топка принесла трьох щенят. Одне з них, на кличку Клюз, готувалося в підривники, а два інших – Ринда і Стрілка – разом із Топкою навчалися «санітарної справи» – вивозити поранених із поля бою.
Після війни проїздом я потрапив до Кронштадта. Згадав про собак і вирішив довідатися про їхню фронтову долю.
Топка зі своїми помічниками за зиму 1943 року вивезла з поля бою тридцять шість поранених бійців. В одному з рейсів загинули Стрілка та Ринда, а Топці перебило осколком лапу. Її призначили сторожем на об'єкт у Кронштадті. Охороняючи його, вона загинула в нічній сутичці з вовком.
Міцний, рухливий Клюз пройшов курс навчання собаки-підривника. Навчився тягати на спині кілька протитанкових мін. Потім був зарахований до відділення розвідки артилерійської батареї.
Перше бойове завдання для Клюза стало останнім. Одну з ділянок фронту в районі Копор’є по глибокому яру прорвали три фашистські танки. У артилеристів на той час закінчилися снаряди. Довелося використовувати Клюза.
Боєць із собакою замаскувався в засніженій воронці на краю яру. Коли танки наблизилися, він послабив повідок. Клюз підняв писок над краєм воронки і, побачивши темно-зелені сталеві громади, рвонув до них. Собака сковзнув під головний танк, і відразу пролунав вибух. «Фердинанд», охоплений полум'ям, розвернувся і став упоперек яру. Два інші танки вповільнили рух. Тут саме приспіли підношувачі зі снарядами, і артилеристи підбили ворожі машини.
Так билися під час війни наші чотириногі друзі.
С. ФІЛІППОВ
