Наша 54-та механізована бригада з танковим полком під командуванням майора В.П. Рязанцева в десятиденних завзятих боях визволила багато населених пунктів від німецьких загарбників і 6 січня 1943 року вийшла на рубіж Отаманської, Стоянівської, Зимовників. Де зустріла опір гітлерівців.
На світанку 7 січня полетіла вгору червона ракета, загуркотіли мотори, тридцатьчетвірки ринули вперед. Їм назустріч рухалися між воронками танки супротивника. По обидва боки миготіли вогненні блискавки пострілів. Закрутився один ворожий танк. Інший, величезний та ревучий, влетів у танкову пастку. Марно намагався вибратися з неї. Наш екіпаж ударив йому в борт. Раз, другий – «тигр» загорівся.
Механік-водій Марков діє кмітливо та швидко. Протитанкову гармату, що зненацька виникла на шляху, підім'яв під гусениці. Обслуга розбіглася.
У переговірному пристрої пролунав схвильований голос командира танка лейтенанта Крилова:
– Марков, прибирай борт. Збоку заходить фріц!
Різко розвернув танк. І вчасно: по броні черкнуло мовби величезною кувалдою. Добре, що важкий снаряд пройшов рикошетом. А ворожий танк повз на тридцатьчетвірку, і вже майже не було часу вистрілити ані йому, ані нашому танкові. Що робити? І механік-водій крикнув командирові танка:
– Лейтенанте! Беремо на таран!
Якась секунда паузи, і ось командир відповів:
– Давай, Марков!
Дві грізні машини мчали по полю назустріч, роблячи зиґзаґи, намагаючись зайти в борт одна одній. Нашому це вдалося. Удар! І обидві машини застигли на полі бою.
Наш екіпаж, міцно побитий, але живий, вибрався з танка. Відкрився люк ворожого танка, вискочили й кинулися навтьоки троє фашистів…
Невдовзі механік-водій Марков уже копався у двигуні, де від удару зірвало проводи. Несправність було усунуто, і двигун переможно заревів…
О. ЮДІН, капітан у відставці
