Я з того покоління, у якого війна й розруха забрали щасливе дитинство та юність.
Для Гітлера я була в'язнем № 863… Для Сталіна я була зрадницею Вітчизни, бо 1943 року разом із матір'ю мене було силоміць викрадено до Німеччини… І таких, як я, були тисячі.
Я – ветеран праці СРСР. 41 рік на користь своєї Батьківщини чесно трудилася, творила, а на старість «піддослідним кроликом» стала: принижена, залякана, обкрадена, із хронічними захворюваннями, боргами, вбита морально й матеріально.
Я – інвалід ВВВ другої групи (малолітній в'язень) – зараз зі страхом щодня живу, цін нових чекаю, а таких, як я, – тисячі в країні.
Люди, як таке ми допустили, що землю й надра наші олігархи розкупили? Двадцять четвертий рік обкрадають власний народ! Таке не присниться в страшному сні, що люди не потрібні власній країні...
І це тому, що при кермі влади були особи корисливої масті. У цих ділків девіз такий: з робітників зробити покірних рабів! І такі от «чини» підірвали економіку країни.
У мене три онучки, три правнучки. Я не хочу, щоб вони стали «білими рабами» і десь за кордоном собі шматок хліба добували.
Я не хочу бачити біля комерційних кіосків голодних дітей. І не хочу, щоб окоп креслив кордон серед пшеничних і житніх полів.
Хай би сонце всім світило,
був квітучий рік за роком,
в душах радість оселилась,
жив щасливо весь народ!!!
Антоніна ПЕТРЕНКО, харків'янка, інвалід Великої Вітчизняної війни, малолітній в'язень № 863
