У позаминулому столітті світське товариство у чорноморському місті, за свідченням французької мандрівниці та письменниці А.О. де Гель, складалося з такої кількості різнорідних елементів, що воно було «абсолютно позбавлене характерної фізіономії: французи, німці, росіяни, англійці, греки, італійці – усі привносять у цей вигляд свої погляди, звички, мову, інтереси, забобони. Наришкіни, Маврокордато, Сен-Прі, Потоцькі, Кешко, Порро, Ревілліод, Рошешуар, Пущіни, Розумовські, Бларамберги, Толсті, Кантакузини, Строганови, Стурдза, Едлінг, Браницькі, Десмет, Гагаріни, Воронцови... Можна продовжувати й продовжувати...»
Головним місцем спілкування аристократичних сімейств були Шляхетні збори. В 90-х рр. ХІХ ст. вони ташувалися у просторому приміщенні на розі Дворянської та Єлисаветинської вулиць, біля Новоросійського університету. Тут була влаштована зала на 600 місць, де виступали гастролюючі артисти. Наприклад, 1869 року давали концерт оркестру філармонії Німеччини під керуванням Г. Гене. За статутом Шляхетних зборів, до їхнього складу «приймаються військові та цивільні чиновники, дворяни, потомствені та особисті почесні громадяни, художники і артисти першого розряду та купці, відомі в суспільстві. У якості гостей допускаються також особи перейменованих станів». Двері закладу відкривалися для гостей тільки при поруці дійсних членів зборів, причому під їхню відповідальність: якщо, наприклад, запрошений програвся в карти й не може розплатитися, то борг (але не більше 95 руб.) покривав той, хто його запросив. Старшинами зборів у ту пору були В. Арнольдов, П. Миловський, В. Попов, І. фон Штейн, С. Циммерман. До правління входили також Г. Дорізо, В. Мілютін-Саввич, І. Пашкевич, В. Рейзахер.
Елітарним був і Одеський, або Англійський, клуб, який ташувався на вул. Ланжеронівській (Театральна площа). Точну дату його заснування встановити не вдалося. Згідно з непрямими джерелами, це могло статися 1833 року. У путівнику по Одесі за 1901 рік відзначалося, що це був клуб «привілейованих» і «доступ до закладу поєднаний для багатьох із непереборними утрудненнями. Бали в цьому клубі являють собою для одеситок цілу подію; зазвичай туалети дам на цих балах відрізняються добірністю та розкішшю». Клуб налічував понад сто дійсних членів. Річний абонемент обходився в 60 руб., а одноразовий вступний внесок – у 40.
Крім дійсних членів, вхід до Англійського клубу дозволявся 24 відвідувачам із числа приїжджих, «які можуть бути приведені тільки членами». Згідно зі статутом, до балотування до складу клубу «допускаються всі без винятку особи за їхнім достоїнством, а не за званням». Відвідувачами клубу не могли бути особи, що мають у місті власні будинки, що є тут на державній або іншій службі, що проживають більше двох років (крім осіб, запропонованих у члени клубу). Старшинами Англійського клубу були також представники відомих у місті прізвищ: Анатра, Машевський, Полєтаєв. Раковський, Тімрот.
Остання епоха існування обох аристократичних спільнот належить до часу Першої світової війни.
Серед творчих людей і вчених було популярне Літературно-артистичне товариство, яке ташувалося на вул. Ланжеронівській, у будинку княгині Гагаріної (нині – Літературний музей), пізніше – на вул. Садовій, 18. Статут його був затверджений у травні 1897 р., але набув повної сили він тільки 24 січня 1898 р. До завдань цього товариства належало об'єднання літературного, артистичного та художнього потенціалу Одеси, сприяння розвиткові різних галузей мистецтва й літератури. Влаштовувалися публічні художньо-літературні вечори, лекції, маскаради, концерти, вистави, бали, сімейні вечори, виставки. Ці заходи частіше відвідували, що цілком зрозуміло, люди творчі.
Число членів товариства було необмежене, учасником міг стати будь-хто, за винятком учнів, нижніх військових чинів, осіб, обмежених у правах судом, а також виключених з інших клубів і товариств. Почесними членами були особи, що мали видатні заслуги в російській літературі, науці, мистецтві. У списку членів-засновників: директор музичного училища В. Малишевський, кандидат філологічних наук І. Александровський, співробітник «Одесских новостей» Михайло Лінський, художник і скульптор Б. Едуардс, артист Московського театру Михайло Багров, артисти Російської драми Моріц Ізмайлов і Микола Радін та ін. Членами товариства в різний час були артисти Іван Булатов і Ольга Рахманова, журналісти Володимир Клопотовський, Йосип Інбер, Олександр Де-Рибас, головний режисер міського театру Антон Ейхенвальд та ін.
Щотижня, по суботах, товариство відкривало виставки картин. У його стінах відбувся ряд вечорів, присвячених акторці В.Ф. Коміссаржевській, композиторам Грігу та Бетховену, художникові І.Ю. Рєпіну, письменникам Л.М. Толстому, А.П. Чехову, Я.П. Полонському та іншим видатним діячам культури.
В Одесі було кілька національних клубів. Найвідомішим був німецький клуб «Гармонія», заснований у 1861 р. (за іншими джерелами – у 1859 р.). У своєму проханні до губернатора кілька друзів розповіли про своє бажання збиратися в певні вечори для спілкування, заняття музикою, літературою, природничими науками, механікою. Папір підписали бухгалтер будинку «Страц і К» Генріх Теш, книгопродавець Берндт, купецький син Едвард Ведде, хімік Альберт Гіліг, бухгалтер фірми «Петрококіно» Карл Пецольд і бухгалтер фірми «Фелліно-Фендеріх» Ернст Румелін. Спочатку членами клубу могли бути тільки німці. А в 1869 р. у зміненому статуті записали, що до товариства міг вступити кожен, без різниці щодо національності, хто відрізняється бездоганністю поведінки, досягнув 20-річного віку.
До клубу належали заможні купці та промисловці Гілліх, Шульц, Рінк-Вагнер, Санценбахер, Генцлер, Ген та інші. Почесним членом був архітектор П. Клейн.
До розваг «Гармонії» належали постановка музичних і драматичних творів, читання та художня декламація, танці, а також усі дозволені законом ігри. Капітал клубу складався з добровільних пожертвувань. Заклад розміщався спочатку на Софіївській вулиці, пізніше – на Ланжеронівській, у будинку Карузо. У будинку був влаштований мініатюрний театр, де давали тільки аматорські вистави, іноді концерти, танцювальні вечори та ін.
Заснований у 1869 р. Клуб ремісників і промисловців об’єднував німців за родом занять. Управління товариства складалося з дев'яти старшин, якими в різний час були власник друкарні й нотодрукарні Адольф Бірнстайн, власник майстерні Бруно Фетиш, власник чавуноливарного заводу Август Мюльнер та ін. Клуб влаштовував допоміжно-ощадні каси і організовував культурні програми для німців – фамільні вечори, народні свята, маскаради. Ташувався він у будинку на розі вулиць Єврейської та Преображенської, де була влаштована зала з мініатюрною сценою – «Новий театр». Тут давали вистави гастрольні групи, але лише в тому разі, коли Міський театр і Російський театр були закриті.
Єврейський клуб «Бесіда» (Жуковського, 15) був заснований у 1863 р. Його відвідували особи й інших національностей та релігій.
У 1908 р. до Одеського градоначальника звернулися французькі громадяни Франц Сорон, Олександр Вассал, Август Манігліе і Йоганн Тібо з ініціативою організувати в Одесі товариство, метою якого було подання матеріальної та моральної допомоги француженкам, що займалися викладанням мови Корнеля й Расіна. «Ця установа здається нам вчасною через родинний характер, якого ми бажаємо їй додати, намагаючись замінити в міру можливості для кожної з наших співвітчизниць відсутність у них домівки. Єднання та моральна підтримка француженок-викладачок можуть тільки вселити більшу довіру до них, і сама професійна гідність їх виграє при цьому, завдяки науковим читанням і педагогічним бесідам, які будуть для них забезпечені». Це було місце зборів, на кшталт клубу, а також і будинок для проживання та відпочинку. Першими членами товариства, що здобуло поетичну назву «Родинне вогнище», були панове Франц Адольфович Сорон, Ф. Мартен, А. Тісеве, пані А. Герм, М. Аллард, І. Лієнард, Є. Рішард, Г. Мартьє, Ю. Лантьє, Обрі.
Заклад мав у своєму розпорядженні бібліотеку й відділення, до якого російські сім’ї зверталися по допомогу до компетентних французьких учительок.
Товариство влаштовувало наукові конференції, досвідчені професори давали свої поради щодо викладання. Тут же проходили спеціальні наукові сеанси та вистави для дітей.
Лише кілька років, з 1910-го по 1913 рр., існував в Одесі Український клуб. Засновниками були присяжний повірений Олексій Панченко, селянин Іван Різниченко, катеринославський міщанин Фердинанд Андерегг, статський радник Антон Крижановський, селянин А. Кравченко. Клуб мав власний хор із 40 чоловік, влаштовував для своїх членів літературні, художні й танцювальні вечори, маскаради, дитячі вистави, концерти, екскурсії. Один з вечорів був присвячений 51-й річниці смерті Т.Г. Шевченка. У доповіді голова клубу Лев Ковальчук відзначив: «У клубі систематично влаштовуються вистави та великі концерти. Про виступи пишуться театральними критиками рецензії, з яких видно, що ця частина в Українському клубі поставлена зразково, і саме в цій галузі жоден з одеських клубів, навіть багатих, не може зрівнятися з нашим». При закритті закладу книжки передали публічній бібліотеці (нині – ОННБ ім. М. Горького), а інше майно дісталося музично-драматичному товариству «Українська хата».
Слід згадати про наявність у місті в різні періоди його існування й інших аристократичних або переважно аристократичних спільнот, наприклад: Офіцерських зборів, Клубу Російського Товариства пароплавства і торгівлі, Комерційних зборів, Купецьких зборів, низки привілейованих спортивних клубів та ін.
З дозволу уряду в багатьох клубах допускалися ігри в карти, лото, шахи, доміно, більярд, однак заборонялися азартні ігри, наприклад рулетка. Концерти, читання віршів, куплетів, оповідань та ін. відбувалися з дозволу поліцмейстера, причому допускалася постановка тільки тих художніх творів, які проходили контроль цензури при Головному управлінні у справах друку.
