У кабінеті заступника міського голови Сергія Баткіліна відбулося чергове засідання колегії відділу Ізмаїльської міськради у справах родини, молоді та спорту (начальник – Олексій Морев).
Колегія – від слова «колеги». Справді, зібралися досвідчені спортивні керівники, що не перший рік працюють у тісному контакті один з одним і захоплені одним спільним завданням – вихованням міцних духом і тілом співвітчизників. На превеликий жаль, цьому їхньому захопленню й одночасно професії перешкоджає одне меленькое «але». Вірніше, «недо…». Недофінансування. За ту годину, що тривало засідання, присутній на ньому ваш кореспондент частіше чув не спортивну лексику, а слово «гроші». Причому в тому розумінні, що грошей – гостра нестача. Одне слово, нічого нового…
Втім, як співає улюблений спортсменами Висоцький, «все не так уж сумрачно вблизи». Наш спортивно-оздоровчий центр одержав атестацію на найближчі десять років, успішно співпрацює зі спортклубом міста Южне, тенісисти-настільники Ізмаїла відтепер у вищій лізі.
Виступаючи, директор СОЦ, заслужений тренер України Валентин Поляков звернув увагу на тривожну тенденцію: старіння спортивних працівників, тренерів. Рівень підготовки фахівців на факультеті фізичного виховання Ізмаїльського гуманітарного держуніверситету, на його думку (з якою автор цілком солідарний), відповідає школам сільської місцевості, але ніяк не міській ДЮСШ.
Болісна тема, за словами учасників наради, – нестача спортінвентарю. Знову ж – гроші! Поїздки дітей на змагання визначає часто не рівень їхньої майстерності, а матеріальні можливості батьків.
«Пишіть пропозиції щодо грантів до Євросоюзу!» – порекомендував хазяїн кабінету. Сидів я й напружено міркував: чим, якими спортивними проектами ми можемо зацікавити сусідів?! Захід же, якщо й дає гроші, то під щось. Культурний обмін дитячими делегаціями, наприклад, їм потрібен? Потрібен. Поглиблене знання європейських мов? Дуже потрібне. Усе це сприяє прийняттю українцями стандартів єврожиття. І Європа дає на це гроші.
У спорті дещо інакше. Навіщо їм конкуренти, суперники? Ну, напишу я, володар міжнародної ліцензії спортивного журналіста, до Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій: є, мовляв, у нас талановитий хлопчик Сашко Черкасов, перспективний стрибун, – допоможіть його підняти! Навіщо це їм? Адже спорт сьогодні – це бізнес, жорстока конкуренція. А в бізнесі, як відомо, друзів немає.
Ішов після наради у виконкомі зі змішаним почуттям. Талановиті діти у нас ростуть, небайдужі, кваліфіковані тренерські та керівні кадри є (поки що є), а от фінансової підтримки від держави – на жаль…
