…навіть у найкращі роки своєї спортивної молодості. А вони впоралися на відмінно. Організувати і провести такі масові змагання юних ізмаїльських дзюдоїстів у тренувальному зальчику, ніяк не готовому вмістити стільки вболівальників!..
Батьки, зізнатися, тільки заважали, відволікаючи настирливим фотографуванням і учасників, і суддів, і тренерів. Вкотре не можу не відзначити організаторські здібності та загальну спортивну культуру президента федерації дзюдо Ізмаїла, майстра спорту СРСР Сергія Лапшина, суддівську бригаду в цілому. Їм було нелегко. Ех, якби розміри наших залів росли так само швидко, як популярність східних єдиноборств у місті!
І ось іще що не зовсім популярне лізе в голову: чи потрібно взагалі змагатися непідготовленим новачкам-дошколятам? Чи не зарано? Стосується це не тільки дзюдоїстів…
І інший момент (як би покоректніше, щоб батьків не образити): відколи дитячий спорт став по суті платним, тренер-викладач втратив, на мій погляд, часточку самостійності. Поясню. Років сорок тому, працюючи тренером з гімнастики, я міг чесно сказати батькові або мамі: з вашого сина гімнаста не вийде, у нього немає необхідних даних. Сьогодні відраховувати безперспективних якось не з руки, адже платять батьки справно. Зараз же педагог змушений орієнтуватися не тільки (і не стільки) на здібності дитини, але й на фінансовий потенціал родини. Можливо, я згущаю барви. Хотілося б почути думку фахівців і батьків.
