Династія зодчих

Ми продовжуємо публікацію матеріалів, пов'язаних із історією містобудування в Одесі

Збираючи інформацію про церкви на Французькому бульварі, працівники «ОВ» зв'язалися із правнуком їх будівельника Федора Осиповича Гайдукова (на знімку) – Ігорем Михайловичем Безчастновим. Член-кореспондент Української Академії Архітектури зараз мешкає у Нью-Йорку, але дбайливо зберігає сімейний архів та свої спогади про Одесу. Із цих відомостей і за матеріалами з інших джерел і народилася стаття про видатну династію зодчих Гайдукових-Безчастнових, таланти яких протягом півтораста років справили вельми благотворний вплив на вигляд Одеси.

Враховуючи хронологію, слід почати зі старшого – Федора Осиповича Гайдукова (1839-1932), якого в довіднику «Вся Одесса» за 1914 рік згадано як почесного громадянина. 

Він народився в Бессарабії в родині державних селян. З юних років навчився професії муляра, потім закінчив училище, був напрочуд талановитим практиком у будівельній справі. Оскільки основним будматеріалом у Північному Причорномор'ї й Молдові в той період були природні камені – вапняки, хлопець рік у рік дедалі глибше осягав їхні фізико-механічні, декоративні властивості та прийоми використання. Навчився вдосконалювати матеріал: камінь мусить постояти, ввібрати в себе повітря, слід висотати з нього вуглець, тоді відбувається повторна карбонізація і зрештою вдесятеро підвищується міцність. 

Федір Осипович вивчив більшість родовищ у регіоні від Молдови до Криму. Будував тільки з вистояного каменю. Заздалегідь закуповував його, викладав штабелями так, щоб блоки максимально продувалися пануючими вітрами й гартувалися вуглецем. Як найнадійнішому, віддавав перевагу каменеві Касперовського родовища. На основі багатого досвіду добирав час і умови витримування для матеріалу з кожного родовища, так само як і оптимальні розміри блоків для кладки. Добре знання кошторисної справи дозволило Ф. Гайдукову обґрунтувати й запровадити у практику міського будівництва розцінки на камінь із різних кар'єрів – залежно від термінів вистоювання. 

Вимогливість до технології у нього була завжди дуже високою. Характерний такий випадок, який залишився в пам'яті його родички та улюбленої вихованки Лідії Михайлівни Наркевич, згодом – відомого одеського архітектора: «Як завжди великий, синьоокий, гарний собою Федір Осипович з'явився о шостій ранку на будмайданчику й найперше підняв пригорщу піску, помусолив його в роті, потім сплюнув і покликав десятника:

– Скільки разів мив? Тільки не бреши!

– Гріх на мені, ваше благородіє! Три рази мив.

– А скільки сказано було?

– П'ять. Тільки не виганяйте! Лихий попутав!

Федір Осипович рознівився й ляснув недбайливого працівника по потилиці:

– Бери знову мий! 

І вже кого виганяв Гайдуков, того зазвичай ніхто з будівельників на роботу не брав».

В Одесі та інших містах Північного Причорномор'я наприкінці XIX – на початку XX століття спостерігалося активне будівництво і з інших старих і нових будівельних матеріалів – цегли, бетону, залізобетону та їхніх сполук одне з одним. Але будували далі і з вапняку. Федір Осипович чудово опанував усі види будівельної техніки. На жодному етапі він не допускав недбалості. Наприклад, відбраковував пісок, якщо той «кислив», а отже, був недостатньо промитий і не забезпечував необхідної міцності споруди. 

У будь-якій справі Гайдуков любив ідеальний лад. Це стосувалося не тільки будівництва, але й повсякденних суто життєвих питань.

У нього завжди був чіткий розпорядок дня, що зберігся й після відходу від активної діяльності. На схилі віку Федір Осипович і його дружина Анастасія Іванівна жили разом із родиною М.Ф. Безчастнова на розі вулиць Софіївської й Торгової. Як згадує І.М. Безчастнов, у кімнаті подружжя речі завжди лежали на строго певних місцях, завжди був зразковий лад і на робочому столі Федора Осиповича. Коли він був уже в дуже похилому віці, вранці завжди з'являвся на люди охайним, підтягнутим. Строгість у нього зазвичай перемінялася жартом. 

Любив традиційні страви зокрема борщ зі стручковим червоним перцем. Пробував його дуже гарячим – ніхто інший до рота не міг узяти… Дуже любив млинці із гречаного борошна. Міг їх з'їсти понад 30 за раз. Забороняв говорити про свій вік. 

Про його дружину Анастасію Іванівну залишилися спогади як про солідну, величну, доброзичливу жінку. З нею, як згадували діти, Федір Осипович жив у повному порозумінні та злагоді. Вони виховали трьох синів – Олександра, Михайла, Івана – і дочку Олену. Батько у них був строгий, вимогливий, але справедливий.

Говорячи про співпрацю Ф. Гайдукова з Матвієм Мико­лайовичем Маврокордато і його дружиною, слід зазначити, що родина Маврокордато довіряла в будівництві тільки архітекторові Юлієві Мелентійовичу Дмитренку та будівельникові Федору Осиповичу Гайдукову. Цей тріумвірат залишив Одесі безліч чудових пам'яток архітектури: головний будинок садиби Маврокордато на Французькому бульварі, 42 (нині санаторій «Аркадія»); дохідні будинки по Грецькій, 21 і 25 – об'єкт, показуваний туристам і приїжджим; церква Св. Миколая й Аріадни в Удільному провулку, 1 – один із найкращих зразків будівництва з місцевих вапняків; будинок Облікового банку на Пушкінській, 12 (причому в наступні кілька років були побудовані філії банку в Миколаєві на Великій Морській, 58 і в Кишиневі на вул. Колумна, 108; на думку місцевих краєзнавців, вони були побудовані одеським архітектором і не виключено, що до виконання робіт залучався Ф. Гайдуков, судячи з майстерності обробки вапняку).

Після смерті Матвія Мико­лайовича Маврокодато 1912 року й тяжкої хвороби Ю. Дмитренка дружина М.М. Маврокордато Олександра Тимофіївна, передавши дачу на Французькому бульварі, 42 сестрі чоловіка княгині Вірі Миколаївні Маврокордато, на другій половині порожньої частини дачі замовила будівництво нового будинку і служб Ф. Гайдукову та його зятеві міському архітекторові М. Безчастнову. Крім того, в бессарабському маєтку Олександри Тимофіївни Гайдуков спорудив комплекс будинків інструментального училища та міст. Там же планувалося будівництво нової садиби Маврокордато, але цей проект не був реалізований і до нас дійшов тільки макет.

На таких об'єктах Федір Оси­пович віддавав перевагу найціннішому за фізико-механічними якостями, але й дорожчому каменеві Касперовського родовища (зараз м. Нова Одеса Миколаївської області). Тривале витримування забезпечувало його стійкість, довговічність і високі декоративні якості. Із цієї причини стіни з нього не тинькувалися. Поверхні, виконані з м'якших і пористіших порід каменю, затиралися для закриття пор і досягнення підвищеної гладкості. При цьому стіни продовжували «дихати», пропускаючи крізь себе зовнішнє повітря. Це, за твердженням медиків, забезпечувало здоровий мікроклімат усередині житлових приміщень у будь-яку пору року. 

Архітектура будинків Ю. Дмит­ренка – Ф. Гайдукова була особливою, специфічно південного зразка. Велику роль у цьому відіграла властивість вапняку набувати патини бузкового забарвлення, що значно підвищувало його декоративні властивості. Рідше Гайдуков використовував молодший і не так міцний вапняк-черепашник одеських Булдинського та Іллівського родовищ для малоповерхових простих споруд. Вік його був не більше 40-50 млн років. У тілі цього каменю добре видно черепашки – останки молюсків, що й пояснює його назву. Завдяки ретельній, майстерній обробці матеріалу встояли багато які споруди – зокрема й церкви. Адже саме їх навмисно намагалися в радянський час зруйнувати. У храмах періодично влаштовувалися пожежі. Прикладом варварського ставлення до спадщини минулого може слугувати церква Адріана й Наталії на Французькому бульварі, яка горіла три рази (арх. Ю. Дмитренко, будував Ф. Гайдуков). Для буцімто природного руйнування храмів спеціально зривали куполи й дахи, відкриваючи конструкції дощеві, снігові, морозам. Особливо слід зазначити, що збереженню храмів сприяла значна товщина стін, яка давала спорудам змогу витримувати пожежі та кількаразові цикли зволоження й замерзання. 

Значна товщина стін характерна для більшості будівель Ф. Гайдукова. Саме вона врятувала від загибелі будинок колишнього Облікового банку, коли на початку війни, 1941 року, бомба пробила перекриття, рвонула, але не зруйнувала кладку, не пошкодила стін. 

Віталій СОЧАЛОВ,

Ігор БЕЗЧАСТНОВ

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті