Вивчаючи метричні книги Благовіщенської церкви біля Чумки в Одесі, я довідався, що на території Будинку піклування про сиріт був сирітський цвинтар. У 1859 році там служив священик Микола Неводчиков, який згодом був пострижений у чернецтво та став єпископом Єлисаветградським (з 1880 року), потім архієпископом Кишинівським і Хотинським Неофітом (з 1892-го по 1898 рік).
Колись на цьому цвинтарі була Успенська каплиця, освячена 1858 року.
Метричні книги, зокрема, зберігають свідчення про поховання 16 лютого 1859 року померлого чотирирічним вихованця Іоанна та 53-річної Меланії Леонової, 12 травня – півторарічної Ольги, 17 жовтня – 105-річної Домникії Костянтинівни, 5 листопада – 50-річної Марії Феодорової та 60-річної Агафії Мартинченкової.
Тепер на місці старого цвинтаря розміщаються консервний завод дитячого харчування, залізниця та складські приміщення по вулиці Генерала Цвєтаєва. І, на жаль, ніщо не нагадує про похованих там колись людей.
На мій погляд, було б доречно поряд із житловими будинками на вулиці Генерала Цвєтаєва або в районі Чумки відтворити Успенську каплицю, щоб була можливість служити панахиди на спомин про похованих на знищеному цвинтарі, а також усіх померлих за понад 200-річну історію Одеси, зокрема й під час епідемій.


























