Історія – свідок минулого, світло істини, жива пам'ять, учитель життя, вісник старовини
Цицерон
Державний архів Одеської області був створений 1920 року. Тоді він одержав назву «Одеський історичний архів». Основними його завданнями були й залишаються збирання та зберігання документів, що стосуються різних сторін життєдіяльності в регіоні. А також контролювання відомчих архівів, забезпечення обліку та зберігання відомостей, що містяться в них, організація їх використання та публікації.
На сьогодні фонди Державного архіву зберігаються в трьох будинках, два з яких розташовані в Одесі й один в Ізмаїлі. Це шість із половиною тисяч квадратних метрів площі, двадцять чотири погонні кілометри стелажів, понад сто тисяч коробок і більше двох мільйонів справ. До цих вражаючих цифр слід додати одне досить важливе «але»: архів не комплектується з 1985 року – через недостатність площ для зберігання документів. При необхідності 12000 кв. м загальна площа всіх будинків архіву, як ми вже знаємо, удвічі менша.
Як відомо, наприкінці лютого будинок Бродської синагоги, в якому ташувалися адміністрація й частина фондів, було передано єврейській громаді Одеси. Внаслідок цього установа втрачає ще майже три тисячі квадратних метрів площі.
Дана проблема зажадала оперативного розв'язання. Спочатку, як варіант, розглядалася можливість переїзду до Олександрівки під Одесою, до занедбаного корпусу психіатричного диспансеру. Від цієї ідеї довелося відмовитися: відновлення зруйнованого будинку потребувало великих вкладень із місцевого бюджету. Крім того, відстань між двома корпусами одеського архіву становила б понад 30 км. Відвідувачам довелося б переміщатися між цими будинками в разі, якщо частина документів була б в одному корпусі, а частина – в іншому.
Розглядалася й інша пропозиція: прибудувати приміщення до корпусу по вулиці Пироговській. Але при наявному проекті прибудови на 1600 кв.м додатково до 2941 кв.м корпусу загальна площа будинку стала б 4541 кв.м. Знову ж, явно недостатньо.
У результаті 38131 архівна справа перебуває в організаціях і відомствах понад установлені терміни. Пошук оптимального розв'язання триває…
Доречно звернутися до досвіду закордонних архівів і розповісти про традиції. У Непалі, наприклад, – один із найекзотичніших архівів. Там, крім усього іншого, є департамент астрології, досить шанованої в цій країні. Саме стародавні астрологічні трактати стали там першими документами (найдавніший із них датується VII століттям нашої ери).
На відміну від наших архівів, де справи зберігаються в коробках, у Непалі на стелажах можна побачити лише червоні, жовтогарячі, жовті й білі мішечки. Кожен із них – це манускрипт, який «сповили» у бавовняну тканину й перев'язали стрічкою. Охайний вигляд доповнюють шовкові червоні, жовті й сині ярлички з пошуковими даними документа. Чому все зберігається саме в такому вигляді? Пояснення просте: через бавовну папір дихає, червоний і жовтогарячий кольори відлякують комах, а білого бояться пил і мікроорганізми.
Навіть в 36-градусну спеку та в сезон дощів, коли вологість сягає майже 100%, тут зберігається необхідна температура. Кондиціонери працюють цілодобово. Проте архівні справи постійно перевіряються. Кожна з них періодично проходить спеціальну обробку: її поміщають у металеву шафу з отворами, де вона обкурюється спеціальними травами або хімічними речовинами.
У приміщеннях, де проводяться екскурсії, виставлено копії найзначніших документів. На стінах розвішано портрети непальських королів і репродукції творів мистецтва.
Національний архів – не єдине місце, де зберігаються документи. Значна частина стародавніх манускриптів розміщена в місцевих храмах і монастирях, а їх у Непалі понад тисяча.
Крім того, існують і архіви з досить обмеженим доступом (та й те надаваним віднедавна). На кордоні Непалу з Тибетом є королівство Мустанг, або Ло. Там живуть 8000 чоловік, які охороняють таємниці найдавніших манускриптів, де є відомості про прихід Будди Майтреї (за легендою, Будда народився саме на території Непалу). Столиця королівства розташована на високогірному плато й відгороджена від іншого світу гірськими річками й сімома глибокими ущелинами. Доступ туристам був відкритий лише 1991 року – тільки для обмежених груп зі спеціальним дозволом і в супроводі офіцера зв'язку.
Можна наводити багато прикладів того, як влаштована архівна справа в різних країнах світу. Але висновок буде один: зберігання інформації – це не тільки важлива для науки справа, але й прямий обов'язок держави.
Хочеться вірити, що проблема одеського архіву буде вирішена найкращим чином.
Дар'я ШАЛАГІНОВА
