Поки українське суспільство розв’язувало вкрай важливу проблему – святкувати чи ні 8 Березня, – я примудрилася підхопити вірус. Причому цього разу він виявився настільки агресивним, що й зогледітися не встигла, як мене звалив страшенний кашель, а температура підскочила до 38,6 градуса. Тож, як ви вже зрозуміли, сьогодні йтиметься саме про результати медичної реформи.
Отож, викликала додому лікаря, він призначив цілу низку медпрепаратів і сказав, що посеред вихідних мушу прийти в поліклініку на прийом до чергового терапевта, щоб або закрити лікарняний лист, або його продовжити, якщо погано почуватимуся.
Настала субота. Температура, попри ліки, від яких уже нудило, спадати ніяк не хотіла – і вперто трималася на позначці 37.6 градуса. Напади кашлю були такої сили, що боліли м’язи черевної порожнини, ходити було важко… Згадала, що мені ж треба в поліклініку, продовжити лікарняний. Телефоную в бюро викликів: мовляв, почуваюся кепсько, хочу зробити виклик. На тому кінці дроту мені ввічливо пояснюють, що сьогодні вихідний і лікарі на виклики не ходять, тому мені треба приїхати в поліклініку самій. Пояснюю, що ледь ходжу по кімнаті. У моє становище «входять» – і дають мені номер телефону кабінету чергового терапевта.
Радісно починаю телефонувати черговому терапевтові, а коли на тому кінці дроту чую жіночий голос, пояснюю свою проблему. Та лікарка, вислухавши мене, безапеляційно заявила: ви мусите приїхати в поліклініку. «Далеко, – кажу, – у мене висока температура й м’язовий біль сильний». На що у відповідь чую: «Випийте «Німесил», сідайте в таксі й приїжджайте – більше я вам нічим не допоможу»… Не повірите, але на оце «сідайте у таксі» навіть не знайшлася, що сказати – мені просто заціпило. Це що, у нас тепер так сучасні лікарі розуміють клятву Гіппократа? По-друге, ми що, всі настільки багаті, що можемо собі дозволити запросто роз’їжджати на таксі? А якщо в людини на такі витрати кошти в сімейному бюджеті не передбачено, то що робити? Може, у міністерство, до пані Супрун зателефонувати за порадою?
По-третє, а якщо людина прямо в таксі втратить свідомість (коли так серйозно хворіла минулого разу, то під час температури відключалася двічі), хто за це відповідатиме і що повинен робити водій? Хіба через Небесну Канцелярію передати свою окрему думку щодо медичної реформи у МОЗ, та це навряд чи допоможе конкретному пацієнтові…
Під враженням від «порад» чергового терапевта згадала досвід лікування знайомої, яким вона ділилася у соцмережі буквально кілька місяців тому: десь перед Новим роком жінка зайшла у районну поліклініку міста Києва, маючи високий тиск. Хотіла принагідно також вирішити питання з підбором для себе сімейного лікаря. В реєстратурі запитують: мовляв, за якою адресою зареєстровані. Вона відповідає: а яке це має значення, я хочу з’ясувати, які є лікарі, й визначитися із сімейним для себе. «Це має велике значення, – пояснила співробітниця реєстратури, – адже до вашої адреси прикріплений терапевт, ви можете піти тільки до нього, а обіцяна міністром реформа до нас іще не дійшла, так що не вигадуйте зайвого…»
…І таких історій нині – повний віз, та ще й возик на додачу. Воно, звісно, руйнувати – не будувати, але перш ніж запроваджувати реформу, таки варто було б її відпрацювати на пілотних районах, а вже потім запускати в масштабах країни. Бо в такому разі українське суспільство з ностальгією згадуватиме поки чинну модель охорони здоров’я Миколи Семашка, адже хай там як, а елементарну допомогу людина мала, і їй ніхто не казав: «Ноги в руки – і в поліклініку!».
Тим паче, що ця «застаріла» система, але в оновленому вигляді, чудово працює, скажімо, на Кубі, де її осучаснили, зорієнтувавши на профілактику неінфекційних захворювань. А також зробивши міцну первинну ланку – сімейного лікаря – ланкою, яку поважають пацієнти. А чи зможуть поважати лікарів і, як наслідок, довіряти їм українські пацієнти, якщо їм заявлятимуть про «німесил» і «таксі», бо, мовляв, «більше нічим не можуть допомогти», питання риторичне…
