Закінчувався березень 1944 року, а разом з ним відходили у минуле і страшні роки фашистської окупації. Березівчани все частіше прислухалися до артилерійської канонади, що линула з північного сходу. Командуючий 3-ім українським фронтом Р. Я. Малиновський наказав кінно-механізованій групі військ фронтового підпорядкування у складі 4-го гвардійського Кубанського Козачого корпусу, до якого входили 9-а, 10-а козачі дивізії та 30-та Червонопрапорна дивізія, 5-та окрема піхотна бригада (командири — генерал Тутарінов, полковник Гадалін, генерал Головський, полковник Зав’ялов), та 4-го гвардійського Сталінградського корпусу у складі 13, 14, 15-ї механізованих бригад і 36-ї танкової бригади (командири полковники А. С. Сергієнко, Н. О. Нікітін, М. А. Андріанов, П. С. Жуков) під командуванням І. О. Плієва та Т. І. Танасчишина під загальним командуванням І. О. Плієва та штабу 4 ГККК корпусу, наступати в напрямку Олександрівка-на-Бузі — Мостове — Березівка — Роздільна — Біляївка — південь Одещини на рубежі Березівка — Роздільна, розсікти і знищити 6-ту армію нацистів. Опівночі
30 березня 15-та механізована бригада і 10 козача дивізія, які були в авангарді наступу групи військ, увірвалися в Березівку. У своєму штабі, який був розташований у будинку біля школи №1, генерал Танасчишин домовився з генералом Плієвим форсувати річку Тилігул 13-ю і 15-ю механізованими бригадами у с. Заводівка. 31 березня, об 11.40, після чергового нальоту ворожої авіації, на своєму командному пункті був смертельно контужений і невдовзі помер командуючий 4-им гвардійським Сталінградським механізованим корпусом генерал-лейтенант танкових військ Т.І. Танасчишин. Весь день 31 березня над дивізіями і мехбригадами кружляли по 30-40 ворожих літаків. Лише над Березівкою зенітники збили їх 9. У другій половині дня сапери за допомогою мешканців міста відбудували міст через річку і о 18.00 корпусна артилерія, гармати якої, за словами березівчанина капітана у відставці В. Чернявського, зайняли позицію поблизу села Тартакай, обрушили на південні схили висот сильний 20-хвилинний артудар. І відразу на березі річки з’явилась наша піхота. Солдати і місцеві жителі, несучи із собою все, що трапилося під руки, почали будувати переправи для кавалерії і піхоти 10-ї дивізії. Танки і самохідні установки форсували річку по місту. Командуючий 14-ої мехбригади полковник Нікітін доповідав у штаб: “Атакую ворога за залізничним насипом!” 1 квітня 1944 року в повідомленні Радінформбюро йшлося: “На Одеському напрямку війська оволоділи районним центром Одеської області, містом і великою залізничною станцією Березівка, а також звільнили понад 160 населених пунктів, серед яких: Заводівка, Калаглія, Вікторівка, Вормусове, Основа, Ряснопіль та ін. Війська підбили і знищили 29 німецьких танків. У повітряних боях і зенітною артилерією збито 29 літаків противника”... Понад сто танкістів, козаків, артилеристів, піхотинців віддали життя під час визволення Березівки від фашистів. Вони сплять вічним сном у братських могилах, що в центрі міста та біля агроліцею. Сердечно вітаю учасників бойових дій, учасників війни, дітей війни, нашу славну молодь, всіх жителів Березівки, району зі святом визволення від фашистів!
А.С. КОРНЄЄВ, відмінник освіти України, почесний громадянин м. Березівка, учасник війни
