Синівський борг

Слюсар Іван Коробченко вважав себе чоловіком вельми  безталанним по життю. Ну все у нього виходило так, неначе зрадлива доля вела за руку. Десятирічку закінчив на одні п’ятірки, мріяв про професію інженера-кораблебудівника, але саме перед вступними вузівськими іспитами навалилась тяжка хвороба, півроку був прикутий до ліжка. Одужав, однак далі життєві проблеми пішли чередою, тож до інституту так і не вступив.

Оті кляті проблеми не залишили в спокої і після одужання. Повернувшись якось увечері із роботи у кімнату сімейного гуртожитку, Іван не застав удома дружини. Його Настуня, котра здавалась чоловікові взірцем вірності та благочестя, залишила на столі листа про те, що втомилась жити із невдахою, а тому покидає Івана назавжди і.... (буває ж таке!) сина-малюка.

Далеко не кожен за таких обставин дав би собі раду, витримав би знущання долі. Та Іван встояв. Фортуна ніколи не була до нього милостивою: бідою більше, бідою менше...

Обов’язків та клопоту, звісно, побільшало. Нелегко було і самому працювати, і дитину доглядати без материнських рук, виховувати. Тим паче, що малюк часто хворів. І нерідко його доводилось залишати одного, коли викликали на аврали. А оскільки Іван був майстром вправним, сумлінним, безвідмовним, то викликали його частіше від інших.

- А ти б навідався у дитбудинок, та й усиновив би собі ще одного малюка, ось би їм удвох було ліпше, не так скучно, коли тебе викликають по роботі, - порадив Іванові, підсміюючись, одного разу сусіда, котрий вважав себе неабияк дотепником. Він, лукавий чоловічок, навіть і гадки не мав, що Іван сприйме «пораду» всерйоз і саме так і вчинить. Невдовзі, коли Іван усиновив сироту-хлопчака, сусіда резюмував: більшого дурня він ще не бачив.

Але «хитромудрий доброзичливець» помилився. Минуло багато літ з тих часів. Зістарівся Іван Миколайович Коробченко. Виросли та одружились його діти: рідний син Сергій та всиновлений Петро. Покинули батьківську домівку. Усе життя Іван Миколайович однаково піклувався про дітей, не ділив їх на свого та чужого. Але сини поставились до батька по різному.

А трапилось ось що. Знову, як і в молоді роки, підкосила Коробченка недуга, яка надовго прикувала дідуся до ліжка. Тричі за його проханням  сусіди телеграфували його рідному сину Сергію: «Терміново приїзди. Потрібен догляд за батьком». Але Сергій так і не відгукнувся. А ось прийомний син (його повідомили, коли надія на Сергія згасла) приїхав одразу ж і забрав батька. Тепер Іван Миколайович живе у сина Петра, пестить онуків і більше не вважає себе людиною, котру обійшла доля.

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті