Гомоніли спочатку про все. Про життя у глибинці, про ціни, про забезпеченість роботою, про можливості освітян і медиків, про поштові послуги. Та, зрештою, розмова з головою Ширяївської райдержадміністрації Віктором Йосиповичем ГАЙДАЄМ звелася до аналізу того, як вирішували минулорічні проблеми. А їх перед аграріями виникло чимало.
- Справді, рік видався надто складним для працівників сільського господарства. Ми - район аграрний. У нас лише три невеликих промислових підприємства, решта – сільгоспформування різних форм власності. І, оскільки з 2002 року сільгоспвиробники заклали непоганий економічний фундамент, то сподівалися, що в 2003-му вже матимемо власні кошти і будемо займатися не лише виробництвом продукції, а й мінятимемо застарілу техніку, впроваджуватимемо нові технології, займатимемося соціально-культурною сферою. Втім, не так сталося, як гадалося. Торішня зима перекреслила наші плани. Хоча навесні зробили все можливе, аби вийти зі скрути.
З 40 тисяч гектарів половину озимих пересіяли зерновою кукурудзою – 12 тисяч гектарів, решту – силосною. І це нас виручило. Ціни на зернову кукурудзу були нормальні. Дай Бог, аби вони щороку трималися на такій позначці – по 600 гривень за тонну. Є господарства у нас, які отримали по 55 – 60 центнерів зерна з гектара. Ми заклали понад 50 тисяч тонн силосу. І не лише для худоби у господарствах, а й для видачі за майновими сертифікатами людям. Адже більшість жителів у нас в районі тримають власні корови, бичків, свиней.
На 20 тисячах гектарів розмістили соняшник і зібрали в середньому по 15 центнерів. Це також поліпшило економіку сільгосппідприємств.
Крім того, наприкінці позаминулого – початку минулого року ми завезли понад 4 тисячі тонн мінеральних добрив. Селітра і карбамід, внесені на площі, засіяні навесні кукурудзою і соняшником, теж сприяли урожайності цих культур. Але, навіть за таких умов, була певна строкатість у показниках. Якщо в середньому по району отримали 9,2 центнера ярового ячменю з гектара, то є господарства, наприклад, “Маяк”, де зібрали 19 – 20 центнерів. Тобто, там, де землю поважають, вона також, так би мовити, поважає господаря.
Ми в останні роки сіємо по дві з лишком тисячі гектарів цукрового буряку, який теж суттєво сприяє поліпшенню економічних показників. Але, повторюю, економіка міцніє у тих господарствах, де предметно займаються агротехнікою. Якщо район одержав у середньому по 202 центнери буряку з гектара, то у вже згадуваному мною приватному сільгосппідприємстві “Маяк”, яке три десятки років очолює Микола Йосипович Захар’єв, зібрали з кожного зі 150 гектарів по 480 центнерів. У “Світанку”, очолюваному Віктором Федоровичем Маймескулом, щорічно засівають цукровим буряком як мінімум 700 гектарів і збирають вагомі врожаї. Тому в цих господарствах немає ніяких проблем із заробітною платою.
- Який підмурівок закладено у районі на нинішній сільськогосподарський рік?
- Зазвичай ми сіємо 26 – 28 тисяч гектарів озимини. Ви знаєте, які проблеми були минулої осені з насінням. Ми його купували і в Криму, і в Краснодарському краї, і в сусідніх Вінницькій, Хмельницькій, Житомирській областях. Усього вдалося посіяти 23,5 тисячі гектарів озимої пшениці. Більшість площ зараз у хорошому стані. І, тричі сплюнувши через ліве плече та постукавши по дереву, сподіваюся на нормальний для нашої зони урожай, що, звичайно ж, поліпшить економічні показники агроформувань. Розраховуємо і на ярові. Будемо сіяти ячмінь, овес, горох, гречку, про яку вже дехто почав забувати, просо. А для того, щоб усе це впорати, наявної на сьогодні у районі техніки недостатньо. Отож шукаємо шляхи поповнення її парку. Зокрема, залучаємо інвесторів, як вітчизняних, так і закордонних. Ведемо переговори з однією французькою фірмою, що займається виробництвом сільськогосподарської техніки.
- З результатами роботи у рослинництві тісно пов’язаний і розвиток тваринницької галузі.
- У попередні роки нам вдалося не лише зберігати, а й примножувати поголів’я великої рогатої худоби, свиней, птиці. Зараз же, у зв’язку з торішнім неврожаєм, гостро постала проблема зернофуражу, а відтак і збереження худоби на, скажімо, торішньому і позаторішньому рівнях. Робиться все можливе й неможливе, аби зберегти поголів’я і, в першу чергу, маточне. Все ж бо маємо силос, сіно, сінаж, а дбайливі господарі, хто не поспішив з продажем зерна позаторік – фураж. Я не розумію тих керівників, які йдуть на ліквідацію тваринницької галузі. Так, не потрібно рано вставати, поспішати на ферму, забруднювати черевики… Але, перш за все, слід усвідомити, що тваринництво – це робочі місця. Крім того, – це органічні добрива, котрих так не вистачає сьогодні землі, ну і, зрештою, - це кінцева продукція: молоко, молочні вироби, м’ясо і вироби з нього. Отака наша ширяївська стратегія і тактика.
