Струнка фігура, вишукані манери, відточеність фраз, ввічливість у спілкуванні – все це підкреслює в ній аристократичне виховання. Буваючи у закордонних поїздках, наприклад, у Великій Британії, вона не раз чула компліменти на свою адресу, що леді Євгенія чудово виглядає та гідно репрезентує країну на міжнародних конференціях, семінарах, симпозіумах.

Євгенії Михайлівні приємно і втішно це чути. Якій же жінці не сподобається, якщо її вигляд та поведінка захоплюють пристойне товариство. А втішає припущення, що походить вона з багатої сім’ї, яка забезпечила такий високий рівень освіти та культури.

У її батька – Михайла Миколайовича Агапова – директора школи, та мами – Антоніни Володимирівни – вчительки, було четверо дітей. Ростили їх без окриків, і тим більше, потиличників. Коли старшу – Женю, зібрали до першого класу, батько взяв її на руки і сказав: “Будь у всьому першою. Працюй, щоб виросла розумною, сильною і могла допомогти товаришам”.

А незабаром розпочалася війна, і Михайло Миколайович пішов на фронт.

Одній матері піднімати таку сім’ю дуже важко. Але діти добре засвоїли батьківську настанову, що лише невтомна праця забезпечить просування по щаблях життя.Вони допомагали мамі, добре навчалися. Після війни вдова з дітьми переїхала з Ульяновської області до міста Алатир Чуваської АРСР. Тут було 4 технікуми.

Після школи першою вступила до сільськогосподарського Женя, а всі молодші по черзі – до залізничного. В ті роки одягалися бідно, харчувалися невибагливо. Але навчалися переважно на п’ятірки.

Євгенія одержала диплом з відзнакою. Та ще “попутньо” навчалася вільно друкувати на друкарській машинці, закінчила школу бальних танців, одержала третій розряд з шахів. Вступила до Московської ветеринарної академії, не лише освоювала вузівську програму, але була і комсоргом, відстоювала честь вузу у змаганнях з шахів та гімнастики, займалася на курсах іноземних мов. Керувалася студентка девізами: “Вперед!”, “Все встигнути!”, “Бути відповідальною за все самій!”.

Можливо, тому і привернув її особливу увагу такий же старанний у навчанні, але і активний у громадському житті, любитель витонченого жарту студент Іван Хомут. Хто в кого перший закохався – дані секретні, але за направленням на посаду головного зоотехніка колгоспу імені Мічуріна Дергачівського району Харківської області Євгенія Агапова вже поїхала заміжньою дамою.

У 1963 році вона з чоловіком – аспірантом сільгоспінституту та донькою Юлею - переїхала до Одеської області. Євгенію Михайлівну запросили до навчально-дослідного господарства імені Трофимова на посаду зоотехніка-селекціонера. Тут під керівництвом професора І.С.Журавка вона готувала кандидатську дисертацію, навчалася мистецтву матеріалізації наукових ідей в економіку господарства.

Коли Агапова перейшла викладати до інституту на кафедру приватної зоотехнії, якою завідував професор Є.В.Ейдригевич, то не було побоювань, що втратить постійний зв’язок з виробництвом. Вона зуміла знайти багато однодумців у районах, господарствах і почала працювати над створенням племінних свинарських заводів та репродукторів.

У 1972 році у колгоспі “Прогрес” Ізмаїльського району, яким керував Микола Георгійович Миндру, був затверджений перший в області племзавод. З часом Одещина стала однією з провідних областей щодо кадрового складу селекціонерів-тваринників. Досвід виведення нових порід та ліній свиней в Одеській області вивчали учасники всесоюзних та республіканських семінарів.( Евгенія Михайлівна була їх основним організатором та консультантом) а також на Виставці досягнень народного господарства СРСР. Агапова впевнено захистила докторську дисертацію – матеріалу з власних дослідів вистачило б і на кілька робіт.

Вона не заводила мову про визнання своїх заслуг – Євгенію Михайлівну просто не могли обминути нагородами, враховуючи масштаби та значущість нею зробленого.

Одеський селекціонер Агапова разом з ученими інститутів країни проводить дослідження в галузі імуногенетики свиней у процесі селекції, пропонує оригінальний метод добору тварин в системі “Генотип-генофонд”.

Професора Агапову з захопленням слухають студенти, аспіранти. Адже вона відома не лише як один з провідних селекціонерів у нашій країні. Її лекції, публікації одержали високу оцінку зарубіжних учених. Євгенія Михайлівна кілька разів стажувалася у Великій Британії, Франції. В агрофірмі “Дністровська” Арцизького району за її активної участі впроваджені французькі технології у племінній роботі.

Є.М.Агапова – член-кореспондент Міжнародної Слов’янської академії наук, освіти, мистецтва та культури (Російська Федерація), член-кореспондент академії історії, філософії природничих та технічних наук (Україна).

Громадське визнання, високі звання не заважають Агаповій поводити себе просто, по-дружньому і зі студентами, і з тваринниками сільгосппідприємств, де вона – постійний гість. Навіть і не гість, мабуть, а працівник колективу. З цим погодяться, скажімо, в акціонерному товаристві “Авангард” Овідіопольського району, агрокомпанії “Свобода” Ізмаїльського району, агрофірми “Дружба” Саратського та інших господарствах, де Євгенія Михайлівна допомагає створювати і вдосконалювати племінне стадо.

У завідувачки кафедри Одеського аграрного університету Євгенії Михайлівни Агапової та її чоловіка Івана Семеновича Хомута (теж доктора сільськогосподарських наук, заступника директора Одеського інституту агропромислового виробництва) багато друзів – представників різних сфер діяльності, оскільки обоє вони цікавляться не лише сільським господарством, але й історією, літературою, мистецтвом, буваючи у різних містах та країнах, відвідують музеї, виставки. Як встигають скрізь і завжди – не зрозуміти, якщо не знаєш принципів їхнього життя, про які говорилося вище.

Коли Агапова почала перераховувати, у скількох районах попрацювала за останні місяці, виявилося, що подорожує професор не менше, ніж ми, журналісти. Але ж нещодавно вона відзначила свій, скажемо так, солідний ювілей.

- Євгеніє Михайлівно, нащо ж ви себе так перевантажуєте? Нехай би молоді більше їздили, - спробував я поспівчувати.

- Що за натяки? – з умисною образою у голосі парирувала Агапова. – Та якби мені яка-небудь машинешка, а не на перекладних, то я хоч кожного дня у господарствах бувала б. Науці не можна без виробництва, як і виробництву без науки.