На карті нашої області є міста зі значною військовою історією. Таким є і давній Білгород-Дністровський. Його багатий, більш ніж двохтисячолітній, військовий літопис бере початок від римських легіонерів, які вперше з'явилися тут на зорі нашої ери. Протягом століть він не раз привертав увагу різних завойовників, що здобували в боях право на володіння Білим містом.
Розташування військового гарнізону в сучасному Білгороді-Дністровському стало логічним продовженням ратної історії краю. Для тутешніх жителів звичний солдатський стрій на вулицях, ранковий барабанний дріб, що доноситься з військової частини, розташованої у самому серці міста. Ратних традицій свято дотримуються у кожній військовій частині гарнізону. У міських школах неодмінна складова навчального процесу - уроки військово-патріотичного виховання, засновані на героїчних прикладах з історії. Деяким молодим людям вони допомагають визначитися з вибором військової професії, іншим - з повагою ставитися до людей у погонах. Нещодавно на одному з таких уроків дітям розповіли про військове братерство людей, які віддали по двадцять-тридцять років службі в Радянській армії, військовослужбовців колишнього 108-го окремого радіотехнічного полку особливого призначення.
Трохи більше п'ятнадцяти років тому, у день останнього шикування особового складу частини, військовим колективом було ухвалено одностайне рішення зустрічатися щороку. Відтоді однополчани дотримуються даного слова. У перший день жовтня офіцери та прапорщики збираються у Білгороді-Дністровському. Вогник полкового братерства не згасає і досі.
Полк розформували наприкінці 1998 року. За всі роки служби полк діяв як добре налагоджений механізм і був серед кращих. Показовим є і те, що полк розформували без єдиної копійки недостачі. Випадок, чи не єдиний у всьому колишньому Одеському військовому окрузі.
Найспостережливіші колишні радіотехніки помічають, що події тих років були якось замішані на фатальних числах. Полк проіснував рівно тринадцять років. За іронією долі його розформували 1 жовтня, буквально в день дати створення.
Останній командир частини – полковник Олександр Якович Крючок після розформування полку служив міськрайвійськкомом, а нині він - заступник міського голови в Білгороді-Дністровському. З його допомогою було організовано штаб, куди увійшли колишній заступник командира Юрій Петрович Шкуратов та ряд інших офіцерів частини. Організаційні питання напередодні кожної зустрічі вирішуються серйозно, по-військовому чітко.
“Батя”, як продовжують називати свого бойового командира офіцери та прапорщики, опікується колишніми підлеглими. Комусь з них одразу пощастило: зуміли адаптуватися поза армійським життям. Наприклад, офіцер-вихователь частини, майор Олег Руденко організував приватне підприємство у Києві. Назвав своє цивільне дітище ім'ям окремого полку особливого призначення, і щорічно фінансує відтіля вагому частину витрат щодо організації зустрічі однополчан. З перших кроків цивільного життя він тримав постійний зв'язок з командиром, багатьма іншими офіцерами.
Спочатку дехто не зумів зорієнтуватися у бурхливому вирі “гражданки”: почали опускатися на дно. Таким потрібна була особиста допомога “Баті”, причому неодноразова. І якщо потрібно було, не скупився навіть на міцне слівце, коли бачив, що бойовий товариш гине. Розмовляв з родиною, допомагав працевлаштуватися, особисто контролював, поки не переконувався: підопічний знову міцно тримається на ногах.
- Скільки таких вдалося утримати, щоб не оступився? - запитую в Олександра Яковича Крючка.
- Мої всі в нормі, - чую у відповідь. – Трохи відступивши від традиції, ми організували нещодавно зустріч разом із дружинами, дітьми, онуками. Багато хто приїхав з, Москви, Молдови, Києва, інших міст України. Загалом, все у нас гаразд.
Щороку збір однополчан починається на міському цвинтарі, де похований перший командир частини В'ячеслав Васильович Анісімов. Тут же спочиває інший офіцер, майор Усов. Покладаються квіти, проходить хвилина мовчання...
Потім традиційне шикування однополчан, цікава урочиста частина зустрічі, розмови за спільним столом. І душею зустрічі, як завжди, є командир полку Олександр Крючок, який віддав військовій службі тридцять чотири роки!
Сьогодні у заступника міського голови турбот дуже багато, оскільки йому довірено “воювати” на одній з найскладніших ділянок міського господарства – житлово-комунальній. Але він знаходить сили і час, щоб подбати про своїх колишніх підлеглих.
На останньому зібранні батьківська турбота “Баті” проявилася знову. Груди багатьох ветеранів-офіцерів прикрасив пам'ятний знак “108-й ОРПЗ. Осназ”. Такі ж пам'ятні знаки вручили і деяким офіцерам та прапорщикам, які проходять у даний час службу у Збройних силах України.
