До проголошення Україною своєї незалежності про трагічний бій під залізничною станцією Крути, що між Бахмачем і Ніжином, мало хто знав. Згадки про нього не було ні в історичних посібниках, ні в енциклопедичних виданнях радянської доби. Лише видатний український поет П. Тичина і відомий художник Д. Перфецький знайшли в собі громадянську мужність та відобразили ту подію: у вірші “Пам’яті тринадцяти” і полотні “Бій під Крутами”. Але твори ці також ретельно приховувались цензурою тих часів. Була зруйнована і могила 28 героїв Крут, що знаходилась на Аскольдовій горі у Києві.
Сьогодні Україна щороку 29 січня офіційно вшановує пам’ять про загиблих під Крутами. Подвиг 300 вихованців Першої військової школи ім. Богдана Хмельницького і Політичного студентського куреня порівнюють з подвигом 300 спартанців, які під орудою царя Леоніда у 480 році нашої ери, ціною власного життя затримали вторгнення 10-тисячного війська персів до рідної Греції у гірській ущелині поблизу містечка Фермопіли.
29 січня 1918 року 300 київських юнаків, що готувалися стати офіцерами тільки-но створюваної армії Української Народної Республіки, добровільно зголосилися прийняти бій з шістьма тисячами більшовицьких військ під командуванням П. Єгорова. Грамотно побудувавши систему укріплень, вони змогли на лютому морозі відбивати атаки противника протягом п’яти годин. Коли озвірілі від крові і втрат так звані червоногвардійці вдерлися до окопів добровольців, то знайшли в живих лише небагатьох поранених, яких стратили, жорстоко познущавшись перед тим.
За розпорядженням тодішнього українського уряду, у Києві відбувся багатотисячний урочистий похорон загиблих у нерівному бою молодих воїнів. Траурну промову виголосив перший президент України Михайло Грушевський.
Сьогодні на місці останнього бою трьох сотень київських студентів під Крутами встановлено пам’ятні знаки та монумент.
