Шостий рік Кодимську райдержадміністрацію очолює депутат обласної ради С.В. ОГІНСЬКИЙ. Свого часу він працював першим секретарем райкому комсомолу, завідувачем сільськогосподарським відділом райкому партії, секретарем парткому та головою колгоспу, головою райвиконкому, головою районної ради, директором консервного заводу.

- Святославе Вікторовичу, який період вашого життя могли б назвати найскладнішим?

- А в мене завжди все було складно і напружено. Мої батьки - прості селяни. Матеріально наша родина жила скрутно. Тому довелося після школи піти працювати. Мені не було легко ані замолоду, ані в зрілому віці.

Нинішня моя посада – теж праця не з легких. А я ж бо гадав, що з моїм чималим досвідом адміністративної роботи все має піти, як по маслу. Та з’ясувалося, дуже помилявся. Довелося переоцінювати власні погляди, позиції, взагалі по-іншому сприймати людей. Тому той період, коли моя психологія переживала цілковиту революцію, легким аж ніяк не назвеш. Та й тепер, як у голови райдержадміністрації, трапляються труднощі.

- Але ж ви з 25 років на керівній роботі, тож досвіду спілкування з людьми вам не позичати...

- Справді, керівником я став рано, а, отже, досвід спілкування з людьми набував поступово. Вчуся і нині.

Я, наприклад, вважаю, що дуже важливо за певних обставин уміти сказати “ні”. Така позиція не позбавлена елементу жорсткості, але для державної людини вона вкрай важлива, бо оберігає її від сумнівів у правильності вибору.

- Що є визначальним у вашій роботі?

- Завжди найперше дбав про добір і розстановку кадрів, адже саме міцна команда однодумців здатна позитивно впливати на економічний, політичний, моральний, і якщо хочете, психологічний клімат у районі.

- І як же ви здійснюєте кадрову політику? Які важелі застосовуєте?

- Один з основних напрямків - збереження кадрового потенціалу. У цій площині маємо певну проблему, адже чимраз менше бажаючих обійняти ту чи іншу керівну посаду, а надто у сільськогосподарському виробництві.

- Чому так?

- Перехідний період, у якому ми живемо, диктує непрості умови виживання. Відбуваються складні, багато в чому суперечливі, і навіть драматичні процеси, які далеко не кожному під силу осмислити. Це – по-перше. По-друге – та атмосфера, у котрій працює нині конкретний керівник. А вона почасти є складною і непередбачуваною. Даються взнаки, насамперед, економічні негаразди, не враховується конкретна ситуація з боку деяких силових структур.

Ось один з прикладів. Нещодавно мені, як голові райдержадміністрації, довелося втрутитися, аби уберегти від надмірних утисків податківців одного з найкращих наших господарів, ветерана сільськогосподарського виробництва Степана Пилиповича Бурячківського. А його й вини тієї, що припустився незначної бухгалтерської помилки. Навіщо ж так чинити? І подібних випадків, на жаль, можна навести чимало.

Аби виправити ситуацію, адміністрація, насамперед, намагається усіляко покращувати умови праці та матеріально-побутові умови керівників та спеціалістів на селі, адже село – то 65 відсотків валової продукції району. Дбаємо і про те, аби вони бачили перспективу професійного зростання, відчували атмосферу довіри. Як-от, скажімо, у СТОВ “Промінь”, де директором депутат обласної ради Микола Васильович Сорочан.

Інший напрямок кадрової політики – залучення молодих спеціалістів на селі, оскільки нині при ділі в основному фахівці віком понад 50 років. Донині, приміром, жоден із випускників Одеського аграрного університету останніх років не повернувся додому, і лише один з студентів має намір працювати у селі Смолянка. Як на мене, тут спрацьовує фактор глибинки, притаманний для Кодимщини.

- Вихід знайшли такий: укладаємо тристоронні угоди між районом, навчальним закладом і студентом, виплачуємо із районного бюджету стипендії студентам, які пообіцяли повернутися в район. Подібних угод вже маємо кілька.

- Вочевидь, спеціалістів бракує не лише у сільськогосподарському виробництві?

- Так, дійсно, певний кадровий вакуум склався й у районній медицині. Скажімо, досі не можемо знайти фтизіатра, психіатра, невропатолога. Щоправда, вдалося залучити до роботи провідного хірурга, надавши йому комфортабельне житло. Отож, створюємо належні умови для кожного окремого фахівця.

- Як оцінюєте кадрову ситуацію тепер?

- Пригадую 1998 рік, коли лиш був призначений на цю посаду. Тоді відразу ж довелося розпрощатися з 11 головами КСП з 17.

То був для мене важкий, але вимушений крок, адже ми позбавлялися тих керівників, які створювали перешкоди на шляху до реформування аграрних стосунків. Можливо, дехто з них і досі на мене ображений, але діяв я виключно в інтересах справи, оскільки керівник на селі – постать помітна. Багато в чому від його особистих якостей залежить успіх чи провал найкращих перетворень.

- Що ж було далі?

- Поступово, крок за кроком, та залучали до справи беручких, компетентних, вольових лідерів, допомагали їм, навчали, чому слугували спеціалізовані курси, семінари, виставки тощо. Так складалася команда. Тому нині я з усією відповідальністю можу посвідчити, що керівний корпус на селі набагато потужніший, аніж п’ять років тому.

Приміром, з ватажків нової генерації добре себе зарекомендували Василь Забуранний зі СТОВ “Обрій” та Володимир Дубчак, який очолює СТОВ “Поділля”. Обидва господарюють вміло, досягають позитивних результатів. Поруч з ними не можу не згадати і більш досвідчених аграріїв, які, власне, є основною “тягловою” силою у сільгоспвиробництві.

Це – Анатолій Афтенійович Хортюк, директор СТОВ “Лан”, Семен Максимович Мазур зі СТОВ імені Мічуріна, Микола Васильович Сорочан, який очолює СТОВ “Промінь”, директор СТОВ “Перемога” Василь Іванович Гук. З року в рік вони добиваються гарних врожаїв сільгоспкультур, нарощують виробничий потенціал.

- Ви розповідали, в основному, про середню керівну ланку, але ж голова адміністрації у своїй роботі спирається, найперше, на управлінську команду. Чи не так?

- Знаєте, мені сьогодні набагато спокійніше працювати, аніж п’ять років тому, оскільки тоді мені доводилося чимало проблем вирішувати осібно. Зате тепер дійсно, як ви говорите, є на кого покластися за будь-яких обставин. Маю на увазі своїх заступників – Олександра Євгеновича Седеля, Василя Васильовича Щербака, Віктора Івановича Токана, інших управлінців.

Працюємо у супрязі, робимо одне діло.

- А як впливає кадровий потенціал на соціально-економічні обставини у районі?

- В районі позитивні економічні процеси. Скажімо, за темпами приросту валового продукту район минулого року посів 12-те місце в області. Промисловими підприємствами вироблено продукції удвічі більше, аніж 2002 року. Цьогоріч теж очікується зростання обсягів валової продукції – особливо у сільському господарстві, адже фундамент для цього закладено.

Є також надія на підвищення ефективності виробництва конкурентоспроможності продукції наших підприємств, зниження її собівартості, різке зростання інвестицій. Триватиме робота щодо газифікації району – однієї з найголовніших проблем, що істотно вплине на розвиток соціально-економічної сфери і покращить побут кодимчан. Ось і відповідь на ваше запитання.