Зустріч, призначена на шістнадцяту годину у Бессарабському лікувально-діагностичному центрі - “палаці” болю та надії, явно зривалася.
- Лікар ще оперує, - пояснила постова медсестра. – І, зітхнувши, продовжила, немов для себе, - з десятої ранку на ногах в операційній. Досі ніхто не вийшов...
Про що іде мова, було зрозуміло. Скільки ж довелося докласти титанічних зусиль головному лікарю Степану Павловичу Герасим’юку, щоб зробити складну багатогодинну операцію, яка вимагає хірургічної майстерності та фізичної витривалості, стоячи, фактично, на одній нозі? Такі серйозні наслідки: (одна нога коротша за іншу), залишила травма дитинства.
Цю історію головного фахівця у лікувально-діагностичному центрі знає практично кожний з персоналу. Сьогодні багато хто з них підтверджують: дитяча клятва встати з лікарняного ліжка після каліцтва, стати лікарем травматологічного напрямку, щоб усе своє життя допомагати скаліченим людям, була підтримана Вищими силами. Доля, подарувавши неабиякий хірургічний хист, дбайливо веде Майстра крізь терни екстремальної практики.
Того дня Степан Павлович Герасим’юк, кандидат медичних наук, головний лікар Бессарабського лікувально-діагностичного центру, рятував хлопця з Тарутинського району. Адже як надалі доведеться пересуватися невдачливому трактористу - на своїх двох чи на милицях і одній нозі, багато в чому залежало від його майстерності. Це добре розумів персонал Центру і рідні травмованого хлопця: мама і молода дружина з п’ятимісячною крихіткою, які очікували закінчення операції.
За день до цього у Бессарабському лікувально-діагностичному центрі вперше була зроблена ампутація кінцівки. Для першої і поки що єдиної в області приватної лікувальної установи, яка готується відзначити лише третю річницю свого створення, це серйозна заявка на спроможність всього колективу. І чергового разу високий професіоналізм головного травматолога та його чудової команди було підтверджено високими результатами. Ампутації вдалося уникнути. Це стало одразу зрозуміло з іскристих промінчиків-зморщечок, що струмували від стомлених, усміхнених очей Степана Павловича, коли він, нарешті, вийшов з операційної і сказав:
- Згодом бігатиме, як і раніше.
Сьогодні багато пацієнтів з трепетною вдячністю вимовляють ім'я Степана Павловича. За тридцять років лікарської практики (усі ці роки він трудився у Шабській травматології, а потім у Бессарабському лікувально-діагностичному центрі) їх набралася безліч. Сьогодні до кількості тих, хто звертався по допомогу з Шабо, Білгорода-Дністровського, інших районів Задністров’я, додалися пацієнти з багатьох міст України, Молдови, Білорусі, Росії.
Одного разу довелося оперувати іноземця. Пастор Кельм прибув з Німеччини з благодійною місією. При роздачі гуманітарної допомоги у Саратському районі шановний пастор одержав травму.
- Лише до лікаря Герасим’юка!- порекомендували знаючі фахівці.
Хворого терміново направили у Шабо. Степан Павлович недовго займався зламаною рукою пастора, наклав гіпсолонгету і, побажавши успіху, попрощався. Через двадцять днів, при проходженні контролю у Німеччині, рентген показав, що кістки у Кельма складено як при комп'ютерному складанні. Імениті німецькі травматологи, слухаючи розповіді, в яких умовах працюють українські хірурги-чарівники, здивовано цокали язиками. І через певний час Кельм повернувся до Бессарабії і звернувся до Степана Павловича з пропозицією про створення лікарні.
Так було покладено початок першій в Одеській області приватній лікарні екстремального напрямку.
За період роботи Бессарабського лікувально-діагностичного центру тут проведено багато унікальних операцій щодо складності та суті. Часом привозили майже безнадійних хворих. Але не було жодного смертельного випадку за цей час! А випадків було багато. Одного, доставленого з ателектазом легені з місця аварії ледь вдалося “раздихати”. Вісімдесятилітню бабусю, Герасим’юк ризикнув оперувати з приводу протезування шийки стегна. Дуже вже просила вона лікаря: “Не хочеться лежати нерухомою, бути дітям тягарем”. Зважився, і виграв битву у повної інвалідності.
У дні, коли проводяться складні операції, а простих тут не буває, напружено трудиться весь колектив - потужна команда Герасим’юка концентрується у єдиному енергетичному пориві: знову перемогти будь-що! Завжди поруч зі Степаном Павловичем найвірніший помічник - директор центру, дружина, лікар-невропатолог вищої категорії Людмила Василівна. Неоцінимі знання та робота лікаря-анестезіолога вищої категорії Олександра Ілліча Кравченка, терапевта Вадима Олексійовича Собка.
Вдосконалюючи практичний досвід Бессарабського центру, лікар Герасим’юк відкриває все нові можливості для допомоги стражденним. Успішно працює відділення реабілітації хірургічного профілю. Крім кваліфікованої та спеціалізованої допомоги при травмах, порушеннях роботи опорно-рухового апарату, в Центрі розпочали надавати допомогу при захворюваннях шлунка та кишечника. Нові сучасні методики провадяться при лікуванні жовчного міхура та жовчовивідних шляхів. Нещодавно в Центрі почали застосовувати ще одну рідкісну новинку: аллотрансплантати виробництва Німеччини та США при різних видах гриж, навіть повторних після операційного втручання.
Дивлячись на енергійного головного лікаря, який завжди перебуває у гарному настрої, дивуєшся, як цій людині вистачає часу і сил на всі нові починання?
В лікарні організовано повну автономію: своя електростанція, водонапірна башта, котельня. У будь-яку пору року є холодна та гаряча вода. У лікарняних палатах тепло, затишно. А калорійне триразове харчування хворих, приготовлене вмілими кухарями, за смаком не відрізняється від домашнього. Невелике підсобне господарство, - свині, птиця, навіть дві молочні корови-дипломантки, - забезпечує все необхідне до столу. Компоти та соки заготовлені з власних ягід та фруктів, винограду.
Дітище Степана Павловича Герасим’юка за оснащенням сучасним устаткуванням, рівнем обслуговування та умовами, мабуть, не поступається деяким аналогічним лікарням за кордоном. Як вдається талановитому хірургу та чудовому господарнику утримувати такий високий рейтинг? Це було єдине запитання, поставлене після тривалої та складної операції Лікарю з великої літери.
- Просто потрібно мати величезне бажання допомагати людям. Поруч із мною трудяться, не шкодуючи сил, чудові колеги, надійні помічники, добрі друзі. А коли поруч колектив однодумців, сили потроюються. Всі добрі справи підтримуються Вищими силами. Ми в це віримо.
