У вирішенні такого найважливішого питання для життєдіяльності південних районів Одеської області, яким є забезпечення громадян якісною питною водою, робиться особливий наголос на постачання водою сіл. 200 населених пунктів користуються привізною водою. Найменші показники забезпечення потреб у Савранському районі - не більше 7% і в Любашівському - 8%.
У 2003 році було виділено 1 мільйон гривень державних коштів, завдяки чому в одинадцятьох населених пунктах пробурено 18 артезіанських свердловин. Цього недосить, щоб зняти проблему.
В області реалізується державна програма пошуку питних підземних вод, провадяться пробні буріння. До 2005 року заплановано введення до ладу 98 «артезіанок», що повинно поліпшити водопостачання 75 сіл, що перебувають в найкритичнішому становищі. Якщо на півночі не спостерігається недоліку в запасах води, то в центральних районах уже позначається відсутність бажаного ресурсу. Що ж стосується 9 районів південної частини області, то в них гостро відчувається нестача питної води. А та, що подається з артезіанських свердловин, визнана тільки умовно придатною для побутового користування, тому що вона надмірно мінералізована і містить високий відсоток домішок.
Начальник Головного управління житлово-комунального господарства, енергетики і енергозбереження облдержадміністрації Михайло Півторак повідомив, що вода, котра за хімічними показниками не відповідає вимогам держстандарту, подається до користувача в 13 районах. На території області розташовано 5,5 тисяч свердловин. Але за останні 50 років в них рівень сарматського горизонту знизився від 5 до 25 метрів, від чого погіршилася якість води через її мінералізацію.
Характеризуючи ситуацію, голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький сказав, що процес виконання пункту 5 обласної програми «Регіональна ініціатива» щодо водопостачання сільського населення йде дуже нерівно і непослідовно. Це, насамперед, спостерігається при розподілі коштів. Чимало також розбіжностей у поглядах на проблему вчених і фахівців-практиків. Звідси питання, де ж інновації? Адже у світі розроблено багато видів енергозберігаючих технологій, що дозволяють значно заощаджувати електроенергію, необхідну для подачі води. Стан труб на багатьох кілометрах прокладених трас давно не відповідає технічним нормам. При цьому немає прикладів широкого застосування пластикових труб, що не піддаються корозії. Як наслідок, перед нашими дослідними інститутами ставиться завдання розробки нових реально здійснюваних економічних проектів.
З метою з'ясування технічного стану трубопроводів і господарської належності кожної системи водопостачання організовано інвентаризацію водопровідно-каналізаційних споруд. Серед реальних заходів для вирішення проблеми є зосередження в руках одного господаря схем фінансування, повноважень щодо розподілу засобів і відповідальності за водопостачання своїх районів. Таким господарем повинні стати органи місцевого самоврядування. На жаль, кошти місцевих бюджетів обмежені і не можуть забезпечити в повному обсязі фінансування робіт щодо будівництва і реконструкції сільських водопроводів. Зокрема, саме від них чекають пропозицій, пов'язаних з можливістю залучити інвестиції.
Насторожує те, що землі в районах за наявності слабкого водопостачання все ж таки здаються в оренду. Належить з'ясувати, під які інфраструктури? Вражає легковажний підхід деяких чиновників до використання бюджетних коштів. Так, на обладнання свердловин, що вимагає мізерних витрат, експлуатаційники подають кошторис на суму 60 – 70 тисяч гривень.
Інвентаризація також показала, що існує різниця між відображеним у звітах і фактичним водопостачанням сіл. У зв'язку з цим цікавим виглядає питання депутата Верховної Ради України Ігоря Рєзніка. При розгляді ходу виконання пункту 5 він запитав, які втрати виникають при подачі води в райони області, якщо в одеському водопроводі втрати досягають 60%? На це питання конкретна відповідь не надійшла, оскільки таких даних немає. Немає й підстав припускати, що в районах втрати з водопроводу менші. Тільки в Одесі вони накопичуються під будинками і підмивають фундаменти, а в районах найчастіше поповнюють масу ґрунтових вод. При цьому було відзначено, що сільські користувачі все одно змушені платити як за стовідсоткову подачу.
Своєрідний значеннєвий відтінок до звітності Головного управління вніс голова Кілійської райдержадміністрації Іван Поджаров. Згідно з пунктом 5.2 обласної програми «Регіональна ініціатива» передбачено продовження будівництва Татарбунарського, Дністровського, Суворовського і Кілійського групових водопроводів. У Татарбунарах протягли 480 метрів труб, у Кілії готовність водопроводу наближається до 75%. В нього за 6 років будівництва вкладено 85 мільйонів гривень. Тим більше, заслуговує на увагу висловлене побоювання, чи буде вода, котру можна було б подавати по цих трубах? Поки що цього року реальним бачиться тільки можливість спорудження одного з чотирьох водопроводів.
