У жодному населеному пункті Савранського району немає стільки фермерів, орендарів, одноосібних власників землі, як у Неділковому. Одним з перших виділився в фермерське господарство житель цього села Юрій Іванович Бандюк. Дванадцять років минуло з того дня. Багато це чи мало? З цього запитання починається моя розмова з Марією Дмитрівною та Юрієм Івановичем БАНДЮКАМИ.
М.Д.: - Як з якого боку подивитись. Наробились вже добре. А от розбагатіти не встигли.
Ю.І.: - Для становлення і створення економічно міцного господарства такий термін недостатній.
- З чого починали?
М.Д.: - Чоловік забрав паї: свій, мамин та двох бабусь. Всього було трохи більше 13 гектарів.
- Як зважилися на створення фермерського господарства?
Ю.І.: - Будучи членом ТОВ імені Чкалова, тривалий час залишався без роботи. Тоді й виникла думка про виділення в окреме самостійне господарство.
- Що посіяли в перший рік на власному полі?
М.Д.: - Оскільки землю одержали весною, особливого вибору у нас не було. Посіяли ярий ячмінь.
- Чи можливо на такому наділі дотримуватися сівозмін?
Ю.І.: - То ми лише починали із 13 гектарів. Нині у нас 49,5 га. Взяли землю в оренду.
М.Д.: - Спочатку у нас була двопільна система обробітку. Тепер вирощуємо пшеницю, соняшник, ячмінь, кормові буряки. Щорічно певну частину ріллі залишаємо під чорний пар.
- За період існування вашого господарства поле розширилось. А що маєте з техніки?
Ю.І.: - Маємо дві вантажні машини, трактор з усіма необхідними причіпними знаряддями. Користуємось братовим комбайном. Плануємо купити зерноочисну машину, обприскувач та ще деякий необхідний для обробітку грунту реманент. Та поки що не вистачає коштів.
- Добре, що чоловік сам працює на всіх агрегатах, - додає Марія Дмитрівна.
- Останнім часом у більшості господарств як великих, так і малих, земля недоодержує необхідних добрив.
М.Д.: - Ми постійно утримуємо корову, бички, біля десятка свиней, птицю. Весь гній вивозимо на поля. Крім того, купуємо мінеральні добрива.
- Минулий рік був непростим для сільгоспвиробників.
М.Д.: - Дуже важким. У нас вимерзла вся озима пшениця. Через посуху пропала половина ярого ячменю, яким її пересівали. Тільки завдяки тому, що соняшник дав добрий врожай, ми змогли завершити осінні польові роботи і закласти фундамент на наступний рік. Вже й надія є. Озимий ячмінь дав дружні сходи і в хорошому стані ввійшов у зиму.
Ю.І.: - Ускладнює справу те, що не відчуваємо належної підтримки від держави. Якби нам дали хоча б на 20 років кредити для розвитку господарства, тоді можна було б працювати зовсім по-іншому. А нині ми трудимось, бо звикли до цього з дитинства, а зацікавленості немає.
М.Д.: - Почули, що всім землевласникам виділяється цільова допомога в розрахунку 70 гривень за кожен гектар озимини. Склали списки, передали в управління сільського господарства, а одержали не всі. Як пояснили нам, через те, що не оформили необхідних документів. Серед тих, до кого не надійшла ця адресна допомога, багато фермерів, в тому числі ми.
- А які у вас стосунки з іншими землевласниками?
- Хороші, - в один голос відповідають Марія Дмитрівна та Юрій Іванович. Далі Юрій Іванович продовжив:
- Ми один одному допомагаємо. Насамперед, всі разом обробляємо поле гербіцидами від шкідників.
Найчастіше співпрацюємо з Миколою Волохатюком, Павлом Шмігельським, Михайлом Волохатюком, Анатолієм Чесньовським, Анатолієм Зарицьким. Ми допомагаємо їм під час збирання, а вони нам підсобляють, коли треба орати.
М.Д.: - Без такої підтримки і взаємовиручки фермерам і орендарям не вижити.
Ю.І.: - У фермери, переважно, пішли люди роботящі. Та ми допомагаємо не лише один одному. Коли треба було, жнивував і в ТОВ імені Чкалова, і в ПСП імені Котовського. А чому б і ні? Зі своїм врожаєм впорався, а сусідам потрібна допомога. Я ж хлібороб. Хіба можу допустити, щоб мій комбайн простоював, коли поруч обсипається хліб?
* * *
Ще довго точилась розмова з Юрієм Івановичем та Марією Дмитрівною Бандюками. Незважаючи на низку проблем, які щоденно доводиться вирішувати власникам малих приватних сільських господарств, в їхніх словах відчувались оптимізм, віра і надія людей, які твердо стоять на своїй землі.
Дивлячись на це подружжя, подумала, що саме такими Юріями та Маріями сильна наша ненька – Україна.
