Кілька років тому спочатку розійшлись чутки серед обивателів, а потім і в офіційних установах заговорили про те, що районне споживче товариство на грані банкрутства і навряд чи знайдеться така сила, яка зможе реанімувати цю колись досить могутню систему.
І ці розмови були не безпідставними. Тоді система райспоживтовариства мала біля 700 тис. грн боргу (це і державні структури, і заробітна плата, і плата за товари тощо). А товарообіг на той час ледве сягав 1700 грн в місяць. Майже всі магазини по селах не працювали. Деякі були взагалі зачинені. Та й в працюючих товарообіг був не більшим як 200 грн в місяць.
Головний економіст райСТ Л.Л. Кузнецова говорить: “Тоді мало хто вірив, що ми зможемо вийти із такої ситуації. Чимало людей розрахувались”. Саме в такий кризовий момент систему райспоживтовариства очолив Л.П. Курочка. Найперше Леонід Павлович зібрав апарат райСТ, змалював реальну картину і сказав, що без невеликого хоча б стартового капіталу далі рухатись вони не зможуть. В той день всі члени апарату добровільно вирішили: здати по 100 – 200 грн – своєрідна позика. Слід додати, що в той час ставки у них були від 80 до 115 грн. До того ж майже рік ніхто заробітної плати не одержував. Це був перший крок до відродження.
З того часу минуло чотири роки. Чимало проблем довелось вирішити за цей період. Головне, що всі зусилля були не марними. Нині повністю ліквідовано заборгованість. Працівники регулярно одержують заробітну плату. А за 2003 рік одержано 19 тис. грн прибутку. Товарообіг в середньому за місяць становить 150 тис. грн. Відновлено діяльність багатьох магазинів, в приміщеннях провели косметичні ремонти. На сьогоднішній день всі торговельні точки системи РайСТ, крім одного промтоварного магазину в селі Дубинове, опалюються. Торік теж збудували п’ять грубок.
В планах на поточний рік передбачені капітальні та поточні ремонти, модернізація обладнання, тощо.
Працівники райспоживтовариства кажуть, що Леонід Павлович – найоптимістичніша людина, хоч він наголошує, що вихід з кризової ситуації – це заслуга всього колективу.
Аналізуючи все почуте й побачене, ще раз приходжу до висновку, що в будь-якій справі головне - бажання. Легше сказати: “Тут нічого вже не вдієш”, ніж шукати вихід. Недаремно ми захоплюємось тими, хто вміє розвертати глухі кути так, що вони стають сходинками до відродження. Саме такою людиною для Савранського райспожив товариства став Л.П. Курочка.
