У знаменні дні Шевченківського ювілею Одеська філармонія представила слухачам нову програму “У всякого своя доля”. Її задумала та виконала народна артистка України співачка Людмила Довгань, якій жваво та натхненно допомагали дипломант міжнародного конкурсу концертмейстер Віола Демидова та заслужений працівник культури України мистецтвознавець Роман Бродавко.
Думка про поєднання в тій чи іншій концертній програмі романсів і пісень українських композиторів на вірші Т.Г. Шевченка сама собою, звісно, не вирізняється особливим новаторством. Тим цінніший творчий наслідок, що становить єдину за стилем композицію, яка сприймається справді на безперервному диханні.
У виконанні Л. Довгань і В. Демидової лунає музика Лисенка, Степового, Стеценка, Жербина, Шамо, Гладкого, Рубця… Звучить Шевченко – не тільки у вокалі, але й у слові. Розкриємо таємницю: не всі співаки люблять “розмовляти” на сцені й особливо уникають віршів – а ось Л. Довгань, досвідчена й різнобічна вокалістка, читає величні рядки поета з насолодою й артистизмом. Але, з іншого боку, це змушує тут-таки пригадати, що поєднання співів і живого мовлення таке питоме для традицій української національної сцени…
До того ж, віршовані тексти рясніють у тканині концерту дивовижно тактовно, нібито мимохіть, і від цього набувають іще більшої інтимності та натхненності.
Звичайно, основну частину програми становлять твори, призначені для жіночого голосу, - простіше кажучи, “жіночі” романси та пісні. Адже внутрішній світ шевченківських жінок напрочуд багатий і розмаїтий. Тут і кохання, й журба, й надія – і хвацькі молодечі жарти. У поданні Людмили Довгань це збірний образ української жінки, коханої, дружини, матері, трудівниці… Мимоволі виринає з пам’яті вокальний цикл Р. Шумана “Любов і життя жінки” – тільки в нашому разі її світ видається навіть ширшим і привабливішим. Утім, це вже питання ментальності…
Проте, визначення вихлюпнулося на папір, слово вимовлено. Незважаючи на те, що чотирнадцять творів, об’єднаних під назвою “У всякого своя доля”, належать різним композиторам, вони становлять справжнісінький (завдячуючи своїй внутрішній органічності) вокальний цикл. Передбачаючи заперечення ортодоксів, відразу запитаю: якщо композитор може створити цикл творів на вірші різних поетів, то чому об’єднавчим чинником для музики різних композиторів не може стати постать одного поета? Тим більше, якщо цей поет – Шевченко. Тут усе залежить від цілісності творчого задуму, від переконливості художнього наслідку. А вони виразно наявні. В цьому й полягає успіх програми, ініціатором і головним виконавцем якої стала Людмила Довгань. Програма ця, безумовно, є окрасою теперішнього сезону Одеської філармонії.
Постскриптум. Серед композиторів, чиї твори звучать у цьому концерті, постало напівзабуте ім’я Олександра Рубця. Хто це? Професор Петербурзької консерваторії, композитор, музикознавець і хоровий диригент. Українець, чугуївський земляк Іллі Рєпіна, саме він нагадав великому художнику про історичний лист запорожців турецькому султанові – і залишився на рєпінській картині колоритним велетнем у червоному жупані, чий лункий регіт буквально долинає до нас із німого полотна. Такий собі гоголівський Тарас Бульба… Після Шевченківської програми філармонії мимоволі спадають на згадку славнозвісні піднесені слова Миколи Васильовича: “Покажіть мені народ, який мав би стільки пісень. Україна бринить піснями…”.
